День незалежності України

Брутальний повномасштабний напад Росії на Україну 24 лютого 2022 року похитнув богословський ландшафт, а також значною мірою сприяв перегляду ролі й важливості держави серед вірян і богословів різних конфесій. 

Тоді як у сучасному політичному та публічному богослов’ї критика національної держави, здається, стала загальним місцем, українці мали змогу бачити, до яких наслідків призведе її втрата. 

У найвпливовіших представників політичної теології, зокрема в Джона Г. Йодера, Олівера О’Донована, Волтера Брюггемана, Стенлі Гауерваса чи Вільяма Кавано, ми знаходимо чимало, без перебільшень важливих  аргументів, чому сучасна національна держава не є і не може бути гарантом досягнення спільного блага, а також про виклики ліберальної демократії та справжню політичну природу Церкви, що має стати альтернативою в секулярному просторі. Однак, виявляється, цього недостатньо, коли йдеться про протистояння потворному неоімперському покручу, представленому державою, озброєною антихристиянською та антилюдською ідеологією, до того ж з ядерним потенціалом. І це, на жаль, не частина інтелектуального експерименту й не приклад апокаліптичного тероризму, але надзвичайно трагічна дійсність, яку щодня проживають українці.

Слід визнати, у Писанні ми можемо знайти тексти, що  підтверджуватимуть будь-яку вподобану нами позицію про ролі держави й церкви: вкрай скептичну, радикальну або компліментарну. Ба більше, у богослова завжди є спокуса обернути мовчання Писання на посилення власної позиції чи перспективи. Однак, схоже, у біблійних текстах, як і в текстах сучасних політичних теологів, ми знаходимо дещо складніші траєкторії, наприклад: коли важко поєднати владу Христа й владу, що уособлена державними структурами, або коли, з одного боку, політична влада та державність є Божим даром (і це особливо яскраво розкривається на прикладі Ізраїлю), а з іншого — коли влада вироджується в деспотичний режим, що задовольняє власні потреби, вдаючись до насильства й експлуатації. 

Однак сьогодні, коли ми святкуємо 33-тю річницю Незалежності України, попри певний плюралізм думок щодо ролі, цінності й важливості держави або низки інших відкритих запитань політичного богослов’я, ми маємо достатньо, щоб бути певними: залишається важливою справедливість і рівність усіх перед законом, захист слабшого та здатність протистояти злу й неправді, хай які маски воно зодягатиме. Залишається надзвичайно важливою турбота про ближнього, допомога тому, хто потребує, волонтерство й захист власної країни. Залишається важливим подолання ілюзій минулого та побудова реалістичної перспективи майбутнього.

Ба більше, сьогодні нам особливо потрібна надія. Надія, здатна об’єднати таких різних українців, що проживають в різних регіонах нашої країни, а також за її межами. Надія в те, що зло буде зупинене й покаране, і, попри нашу власну вразливість як індивіда, сім’ї, церковної спільноти або навіть країни, ми віднайдемо нові сили й спільне майбутнє, адже наша надія вкорінена далеко за межами того, що можна побачити.