День слов'янської писемності і культури

24 травня науковці різних країн відзначають День слов’янської писемності й культури. Це свято приурочують до дня вшанування пам’яті слов’янських просвітників Кирила і Мефодія – грецьких місіонерів та провідників християнства на слов’янських землях.

Початком офіційного відзначення цього свята на державному рівні в нашій країні став Указ Президента України від 17 вересня 2004 року, у якому на підтримку ініціативи Національної академії наук України, громадських та релігійних організацій день 24 травня встановлено Днем слов’янської культури і писемності.

Цей день символізує народження кирилиці, яка була створена в IX столітті близько 862 року на основі грецької, латинської та єврейської абеток, щоб передати слов’янську звукову систему.

Святі рівноапостольні брати зробили надзвичайну роботу – створили алфавіт, фонд письмової, церковної та духовної культури слов’янських народів, чим забезпечили збереження етнокультурної традиції впродовж тисячоліть до нашого часу.

Завдяки вкладу Кирила і Мефодія в середньовічній Європі слов’янська мова стала третьою (після грецької та латинської), за допомогою якої поширювалося слово Боже. Початок церковної літургії слов’янською мовою, поява церковнослов’янської мови, що послужила основою для літературних мов всіх слов’ян, створення давньослов’янської літератури й формування перекладацької традиції – це все, без чого немислимий подальший розвиток слов’янської культури в усіх її напрямах. Також Кирило і Мефодій зробили доступним для навернених з язичництва величезний пласт християнської культури: Священні писання, молитви, послання апостолів, праці батьків церкви.

Діяльність солунських братів розповсюджувалась далеко за межі України й мала значення для розвитку не тільки слов’янської, але певною мірою й німецької культури. Є підстави вважати, що під безпосереднім впливом від діяльності Кирила і Мефодія в Моравії було написано передмову одного з головних творів німецької літератури IX століття – віршованого перекладу Євангелія. У ньому автор, Отфрідом з Вейсенбурга, принципово відстоював своє право писати про події «священної історії» німецькою мовою.

Вшановуючи пам’ять братів-просвітителів, проповідників християнства Кирила і Мефодія, ми звертаємось до глибинних основ української писемності, а через неї – до закладеної століттями духовності – могутнього джерела сили й життєздатності української нації.

Як казав український класик Панас Мирний, «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування» («Рідна мова»).

Видатний український педагог Василь Сухомлинський вторить Панасу Мирному: «Мова – духовне багатство народу!»  (з книги «Серце віддаю дітям»).