Критичне мислення. Загроза вірі у Бога чи важлива навичка сьогодення?

За останні роки тема критичного мислення набуває дедалі більшої популярності, а повномасштабне вторгнення та присутність у нашому інфопросторі різноманітних ІПСО лише посилили важливість розмови про здатність оцінювати щоденні інформаційні потоки. Християни сприймають критичне мислення як щось, що кидає виклик вірі в Бога. Але це не зовсім так.

У західній культурі критичне мислення з’являється як здатність абстрагуватись і як метод наукового дослідження світу (збирання інформації, аналіз інформації, формування теорії інтерпретації та стратегії застосування). Воно в певному розумінні є мантрою модерну, що створив переконання в спроможності людей аналізувати й доходити об’єктивності. Кант і Гегель навчили нас думати в певний спосіб, робити акцент на аналізі та фактажі. Те, що зараз здається очевидним, ще донедавна не було очевидним для всіх. Отже, критичний пошук об’єктивності – відносно новий феномен, так само як і спроба описати все в історичному контексті. Цей пошук не відкидає реальності Бога, але дуже звужує акцент і фокус уваги до реальності.

Серйозний критичний аналіз потребує багато зусиль і часу, тож ми не практикуємо скрупульозний аналіз усієї отримуваної інформації щоденно, натомість схильні використовувати критичний аналіз доволі вибірково. Однак у нас може сформуватись уявлення, що усі наші міркування рівнозначно глибокі та об’єктивні й без детальних досліджень. Тому критичне мислення в сьогоденні – це часткове використання методології пошуку джерел, порівняння, узагальнення та моделювання, але більше – довіра до експертної думки. Ми відвідуємо лікарів, запрошуємо електриків й усе ще поважаємо спеціалістів (хоч і менше). Але експертна думка, що оточує нас, зазвичай формує таку собі «бульбашку комфорту», у якій усі з нами згодні, і ми схильні позбавлятись тих, хто не згоден. Таке напівкритичне мислення створює небезпечний стан «сліпоти» та самовпевненості. Впливаючи на цю бульбашку, можна впливати на перспективу сприйняття певної групи людей, до якої належимо й ми.

Схожий феномен відбувся у сфері діалогів про ковід. Певна вибіркова критичність призвела до майже релігійного ковід-дисидентсва, що проявлялося в агресивній критиці експертної думки й забалакуванні питань про методологію. У типовому форматі фейків бралися окремі деталі інформації та роздувались до крайнощів, а потім за допомогою спрощення й посилання на заангажовані джерела вони перетворювались на видимість «альтернативної» експертної думки. Змішуючи це все зі втомою та страхом, умілі маніпулятори зводили більшість дискусій до розмов про «свій/чужий» і розділяли суспільство.

Тож критичний сумнів щодо очевидності аксіом як основа критичного методу перетворювався на фундамент віри в теорії змов і таємні групи (у просторі критики спеціалістів та боротьбі за «альтернативні факти» розквітають пласка земля й рептилоїди). Саме на основі таких «скептичних» груп і працюють агенти певних країн, проводячи дезінформаційні вкиди. Справжній фейк – це навмисне спотворення інформації про щось, і саме таким спотворенням займаються люди, що отримують за це заробітну плату. Так само ці певні люди створюють емоційні дискусії у коментарях, переконуючи в різноманітних маніпуляціях, які самі ж і створюють.

У таких інформаційних умовах, коли скепсис і лінь (бо пошук першоджерел та аналіз послань забирає час і потребує зусиль) використовується як зброя маніпуляції. Потрібно «нове» критичне мислення, що полює не лише на інтелектуальну об’єктивність, але й на моральну відповідальність. Безвідповідальність схильна пропонувати «дешеві відповіді», що не вимагають від нас ніяких зусиль та відповідають одразу на всі питання. Безвідповідальність також є популістичною за своєю природою, бо хайп і швидкі емоції там важливіші за зміст, а вибачень за неточність/нечесність годі й чекати. «Нове» критичне мислення практикує чесність у роботі з інформацією та несе відповідальність за наслідки її поширення. Людина, яка його практикує, здатна визнавати свої помилки й готова надати джерела, показати логіку своїх переконань і роботу з фактажем.

Боротись з фейками не важко, якщо поставити це собі за мету. Бо більшість фейків можна вичислити, користуючись простим набором питань, що беруть за основу базові аспекти критичного мислення: яке джерело? хто автор/експерт? як подається факт/подія? які емоції викликає новина/історія? Гарні статті про боротьбу з фейками можна знайти на медіаресурсі «StopFake»: https://www.stopfake.org/uk/yak-rozpiznaty-fejk/ 

Істина в тому, що ми не просто споживаємо інформацію, – усі ми творимо реальність, створюючи наративи та мотивуючи людей до певної дії. Надаючи подіям зміст і цінності, ми «створюємо» факти. Жодна подія не може бути подана без рамки інтерпретації та цінностей. Сам вибір говорити про одне, а не інше вже є рамкою інтерпретації та надає певне прочитання події. Тому істина завжди більша за опис реальності, бо опис реальності – це лише взаємодія з нею, а не розкриття суті буття. А отже, мало просто аналізувати та критично оцінювати щось – важливо пам’ятати про відповідальність за саму розмову про це «щось» і наслідки після цієї розмови. Також мало спростовувати фейки, хоч це й корисно. Необхідно формувати конструктивне оточення, здатне до самокритики й змін у своїх поглядах на реальність.

Тому нам важливо визнавати обмеження знань і наголошувати на етичному виборі в тому, щоб вірити в ту чи іншу «фактичність». Нам важливо формувати етико-прагматичний критичний підхід. Оскільки популізм пропонує «прості відповіді» й повне знання та страждає гностицизмом, бо ж лише у цього експерта/джерела є «інсайт» й особлива інформація, що її від усіх приховують, ми маємо протиставляти йому відповідальні відповіді, що коштують нашого часу й зусиль і приводять до позитивних змін реальності.

Потрібно смиренно визнати, що ми всі інтерпретуємо реальність, і ні в кого немає доступу до «божественного ока», бо ж лише Сам Бог знає все, як воно є насправді. Але, інтерпретуючи навколишню реальність, ми можемо або брати відповідальність за свої слова, або видавати бажане за реальне. Саме тому культура діалогу й здорових сумнівів так важлива: це і є повага до Бога та визнання своєї обмеженості й залежності від Нього.

Отже, які висновки та практичні кроки можна зробити?

• Важливо пам’ятати, що ми «є» сумою своїх взаємин і джерел інформації (1 Кор. 15:33-34);
• обирати «авторитетів» критично, вкладаючи час у пошук чесних і відповідальних (Сол. 5:21);
• ставити питання про мотиви та наслідки (Як. 3:11);
• не заповнювати пробіли інформації фантазуванням, а вказувати на неповність картини (Рим. 12:3);
• пам’ятати, що етику відділити від фактів неможливо (уявлення про об’єктивний неупереджений погляд, відділений від питань етичного вибору та цілісності, є фікцією модерну);
• нести відповідальність та бути здатним визнавати свої помилки (1 Ів. 1:8; Як. 1:22-25);
• пам’ятати про персоналістичну складову реальності й правди (Ів. 8:32).

Мисліть критично та відповідально, бо Бог є Богом істини й любові.