Чиє громадянство?

Сьогодні, за словами німецького богослова Юргена Мольтманна, ми живемо в часи, коли політичні й економічні негаразди та кризи лякають нас більше ніж природні катаклізми. Тисячі років життя спільнот та їхній добробут значною мірою залежали від вчасних опадів чи відсутності природних лих. Однак зараз нас тривожать катастрофи техногенні, спричинені злим наміром, економічні кризи та політична нестабільність, а надто — утвердження й пропаганда на державному рівні антилюдських та антихристиянських ідеологій, що стають пальним для загарбницьких воєн та масштабних насильницьких дій в усьому світі. Результати останнього українці, на жаль, змушені спостерігати на прикладі сусідньої держави.

Заразом іронія полягає в тому, що церковні спільноти часто виявляються найбільш неготовими відповідати на нові виклики сьогодення. І сьогодні, слід визнати, простіше звершити молитву за вчасний дощ чи за мир в усьому світі, ніж зануритися у виклики економічної, соціальної, політичної сфер, водночас формуючи релевантний етос (відповідну культуру) церковної спільноти.

Адже надто довго цілісне бачення церкви свого покликання підважувалися партикулярними (відділеними) перспективами, що пропагували цілу низку хибних дихотомій (протиставлень), розділяючи духовне і матеріальне, священне і світське, небесне і земне — це несправедливо звужує бачення церкви до вузько «духовних» питань. Одним з найпопулярніших поглядів на політичну теологію зокрема все ще є пропагування того, що наше справжнє життя — «на небесах», а отже, питання суспільної ваги, економіки, а надто політики мають світську природу й далекі від царства Божого.

Однак драматичні події, що розгортаються навколо, повертають навіть не надто охочих до цього християн до важливого питання:

У листі апостола Петра можна знайти справді важливі відповіді на подібні питання. Найперше, важливою передумовою способу життя церкви є вказівка на формування справжньої політичної спільноти: «Колись ви не були народом, але тепер ви Божий народ» (1 Пет. 2:10). Така спільнота поєднує «земне і небесне», а її високе покликання пов’язане з життям посеред. Отже, відбувається подолання хибної дихотомії небесного і земного світського і духовного, адже цілісний підхід до місії церкви у світі здається найбільш відповідним характеру цього послання. 

Також читачі часто схильні звертати увагу лише на першу частину зазначеного вище тексту, яка, здається, виправдовує політику ескапізму, але далі в посланні апостола ми знаходимо важливе твердження про життя посеред: «Поводьтеся добре серед язичників…» (1 Пет. 2:12).

Християни покликані уникати інструменталізації влади, але виховувати в собі відповідальне ставлення до суспільних структур. Християнська спільнота відтепер не керується страхом покарання, ба більше, церква, зображена у Посланні апостола Петра бере відповідальність за своє оточення та ініціює добрі справи.

Отже, нові виклики сьогодні змушують нас переглянути та долати усталені погляди на роль і місце церкви. Покликаним «жити посеред» важливо демонструвати ініціативу в суспільних справах та культивувати нові чесноти відповідальності, солідарності й прийняття.