День памʼяті захисників України

Сьогодні, у День пам’яті захисників та захисниць України[1], ми схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя заради незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України. Пропоную в цей день задуматися про памʼять і жертовність у християнському світлі. Адже обидві категорії відіграють неймовірно велику й значущу роль у християнстві.

Біблія описує найвищу жертву Ісуса Христа — Його страждання та смерть на хресті. Христос показав приклад жертовності. Тож ми бачимо, що найвищий прояв любові — це послідовна жертовність протягом життя й аж до самої смерті. Тому слова Ісуса Христа: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13) — знаходять своє втілення в житті наших героїв та геройок, які, попри невизначеність, страх і небезпеку, обрали шлях захисту. Їхній вчинок є віддзеркаленням тієї безмежної любові, яку Господь проявив до кожного з нас, віддаючи Свого Сина на хрест.

На перший погляд, може здатися, що Писання мало говорить про памʼять, позаяк іменник «пам’ять» стоїть лише 5–6 разів. Проте слова, які належать до проявів пам’яті, трапляються набагато частіше. Наприклад, слово «нагадування» ми знаходимо на сторінках Біблії 25 разів, а дієслово  «згадувати» — понад 250 разів. Водночас приблизно 75 з них стосуються Бога та Його пам’яті. Це або прохання, щоб Бог пам’ятав: Свій Завіт, Свої обітниці чи Свій народ — або заклики не згадувати щось: гріхи, помилки тощо [2]. Отже, ми можемо побачити важливість памʼятання в житті християнина.

Боротьба зі злом є однією з основоположних тем, яка глибоко повʼязана з природою Бога, Його творіння та з покликанням кожного християнина. Тож ми покликані до протистояння злу, несправедливості й насиллю. Тому це не лише наш громадянський обов’язок або щось, до чого нас вимушено закликає українське законодавство, а й духовний поклик. Апостол Павло в Посланні до Ефесян закликає: «Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських» (Еф. 6:11). У подібний спосіб захисники й захисниці України стояли за правду та справедливість, які є відображенням Божого Царства на землі. Тому пам’ятаючи «про великі дні наших Визвольних змагань» [3], ми нагадуємо собі про покликання наших предків, наших ближніх, які боролись зі злом, і цим самим мотивуємо себе продовжувати наш спільний шлях.

Памʼятаючи про подвиг героїв і геройок, ми чітко розуміємо ціну й цінність нашої свободи, величину їхньої жертовності. Це допомагає нам глибше розуміти та бути вдячним тим, хто пішов не на те, щоб служили їм, але щоб послужити й душі свої дати на викуп за багатьох, подібно до Христа, Який говорив так про Себе і Який закликає нас уподібнюватись Йому в наших словах, ділах і помислах (Мр. 10:45). Звичайно, їхня жертва не стосується нашого вічного життя, але вона стосується порятунку в цьому житті від смерті, окупації й багатьох інших жахливих наслідків російської агресії.

Така вдячність не буде чимось, німо захованим у наших серцях, але буде конвертуватися в слова й вчинки до захисників і захисниць, їхніх родин, до тих, чиї близькі в полоні або безвісти пропали. Це можуть бути слова подяки, теплі обійми, допомога з побутовими або будь-якими іншими потребами, пікети й акції щодо полонених, щоб про них не забували інші. І, звичайно, нам варто це робити не лише сьогодні. Це те, що має стати нашою щоденною практикою.

Британський соціальний антрополог і дослідник памʼяті стверджував, що якщо спогади суперечать цінностям та моделям поведінки, які є загальноприйнятими в суспільстві, ці спогади можуть стати причинною культурного приниження. Тому часто легше забути їх, ніж терпіти моральний біль від приниження [4]. Саме тому памʼять є важливим антидотом, адже зміні руху маятника цінностей від гуманності до антигуманності передує забування тих героїв і геройок, тих історій, тих наративів, які декларують ці цінності. На жаль, яскравий приклад-підтвердження цієї тези ми можемо побачити на Росії, де памʼять про дисидентство й боротьбу з людиноненависницькою системою Совєтського Союзу стирається до такої міри, що замість засудження ката народів Іосіфа Сталіна ми бачимо ікони Сталіна по церквах [5], які прославляють та оправдовують його. І таких прикладів можна наводити безліч.

Нехай цей День пам’яті буде нагадуванням нам усім: ми несемо відповідальність перед тими, хто віддав своє життя за нас. Нехай наша любов до ближнього, наша віра й наша готовність служити будуть відповіддю на їхній подвиг. Пам’ятаймо, що кожен з нас покликаний бути носієм справедливого миру й любові, тим самим продовжуючи справу захисників України. Нехай наші молитви та добрі діла стануть мостом між минулим, теперішнім і майбутнім, між небесами й землею, де ми всі зустрінемося у вічному світлі радості.

Коннертон зазначав, що християнство переповнене памʼяттю. «Християнство починається з єдиної послідовності історичних подій і над усе з центральної події в цій послідовності — розп’яття… Сам факт розп’яття символізовано в кожному знаку, який ми пов’язуємо з хрестом: уже сам по собі він є нагадуванням про подію у стислому вигляді, наративом з плоті й крові, живим нагадуванням про центральну історичну подію та головний релігійний постулат християнства» []. Отже, збереження й поширення памʼяті є обовʼязком кожного християнина та християнки. Адже фундаментом цінностей є памʼять. І задля збереження наших цінностей варто плекати ці цінності. Так само як ми плекаємо християнську памʼять через літургійні календарі, свята, повторювані ритуали (таїнства), ми маємо плекати памʼять про українських героїв.

Памʼятаючи про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу, ми: