Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала.
Мт. 26:12
Минулого року на Водохрещу наш батальйон перебував на відновленні в засніжених лісах Чернігівщини. Було особливо холодно, але комбат наказав влаштувати свято.
У намічений день взвод матеріального забезпечення поставив на березі озера намет і прорубав ополонку, обклавши її краї сосновими гілками. Служба морально-психологічного забезпечення привезла із сусіднього села батюшку. А командири підрозділів забезпечили наявність особового складу.
Скупчення — небезпечна річ, навіть якщо відбувається в тилу. Тому всі трохи нервували.
Батюшка вийшов на лід і вітер поніс його слова до найвіддаленіших берегів озера, де над лунками застигли місцеві рибалки: «…хрещення — не позбавлення від тілесної нечистоти, а обітниця доброго сумління Богові…»
Через місяць наш батальйон відправився в пекло Авдіївки. Багато хлопців отримали поранення, були загиблі, зниклі безвісти й ті, хто потрапив у полон. Тих, з ким уже не побачимося, я згадую саме з тієї Водохрещі: батюшка править службу, а хлопці стоять на березі й кожний думає про своє. Дивно, як одна й та сама подія набуває протилежного значення для різних людей.
«Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала» (Мт. 26:12).
Хрещення Господнє стало початком служіння Ісуса Христа — і кінцем служіння Івана Хрестителя. Як і Мойсей, Іван Хреститель лише здалеку бачив виконання Божої обітниці, але сам у неї не ввійшов.
Так само й наші близькі, друзі, рідні, які загинули в цій війні, — вони стануть мовчазними свідками нашого визволення. Знаючи, що їх жертва не була марною, на жаль, не будуть з нами.
Автор послання до Євреїв пише про мучеників: «І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости» (Євр. 11:39–40).
Вони не одержали обіцяного, але чекають нас, щоб разом отримати спасіння. Тож ми маємо ще можливість відсвяткувати цю подію разом, якщо не підкачаємо.
— Христос охрещається! — батюшка вириває нас з роздумів і, певно, чекає якоїсь відповіді.
Повна тиша. Ніхто не знає, що відповідати, всі похилили голови, як двієчники. «Воістину воскрес?» — пронеслось в голові й одразу зникло.
— У річці Йордані! Треба відповідати: у річці Йордані! — батюшка не перший раз диригує віруючими людьми.
Саме час удати, що я знав, як правильно, просто мені не далі сказати.
— Христос охрещається!
— У річці Йордані! — підхопив хор чоловічих голосів.
— Христос охрещається! Три рази треба!
— У річці Йордані!
— Христос охрещається!
— У річці Йордані!..
Автор: Максим Злидар, студент програми «Прикладне богословʼя».
Ілюстрація: Іванка Демчук
Страждання Христа та захист від насилля
На превеликий жаль, сьогодні страждання – це частина щоденного життя українців. Тож раз у...
Детальніше
