Навчання в семінарії стало міцним фундаментом для мого служіння

Сергій Саркісов народився у Вінниці, у сім’ї з давніми релігійними традиціями. Його пра-прадіди були діаконами Ассирійської Церкви Сходу, які пережили геноцид в Османській імперії та переселилися на терени Росії. Його бабуся з дитинства розповідала біблійні історії, і, хоч Сергій знав про Бога змалку, життя вело його по світському шляху.

Лише коли він відчув, що йде до духовної загибелі, щось всередині почало стукати: потреба у Богові стала не просто ідеєю, а життєвою необхідністю. Тоді він зателефонував родичу, який уже жив вірою, і пішов на перше богослужіння. Велика церква, хор, проповіді — усе здавалося адресованим особисто йому. Наприкінці служіння Сергій вийшов вперед і прийняв Христа:

Це був початок не просто духовного шляху, а історії, яка перетворила його життя.

Коли почалася війна, служіння Сергія радикально змінилося. Якщо раніше основний акцент був на проповіді та учнівстві, тепер головним стало душепіклування. Переселенці, люди, які втратили житло, військові — усі вони приходили до церкви по підтримку, по простий людський прийом і надію.

Сергій розповідає, як навіть прості слова підтримки та молитви допомагають людям триматися в часи кризи. За три роки війни до церкви приєдналося  багато нових членів, 12  тільки переселенців, і це не просто цифра — це історії людей, чиє життя змінилося через віру та тепло громади.

Війна навчила Сергія не лише реагувати на зовнішні потреби, а й відчувати внутрішні — біль, сум, страх. І саме це душепіклування стало серцем його служіння.

Навчання в Українській євангельській теологічній семінарії змінило Сергія глибше, ніж він очікував. Раніше він був «людиною-оркестром» — усе тримав на своїх плечах, контролював, робив сам. Семінарія навчила його делегувати, розвивати команду та формувати лідерську спільноту:

Богословська база, новий підхід до мислення, вміння досліджувати та аналізувати — усе це Сергій тепер приносить у проповіді і роботу з людьми. Семінарія відкрила йому інший світ, де не існує готових відповідей, де важливо шукати, помилятися, розуміти і зростати.

Церква Сергія — це не просто місце служіння. Це маленький світ, де кожна людина важлива. Тут є дитяче служіння, учнівство, соціальні проєкти, допомога переселенцям та військовим. Але найважливіше — це формування стосунків з Богом.

Сергій мріє про громаду свідомих, мислячих християн, які не йдуть за натовпом, а вміють стояти твердо, навіть коли життя руйнує всі орієнтири. Він бачить, як команда росте, як люди стають лідерами, як учнівство та духовна дисципліна дають свої плоди.

Ця історія варта уваги, бо вона про щирий шлях віри, про відродження серед труднощів і про те, як один чоловік може впливати на життя багатьох, будуючи не просто церкву, а живу спільноту, де кожна душа відчуває підтримку і опору.