Аліна Філатова

Перші дні страшно було без мами 🙂 Дуже було сумно без рідних, хотілось додому, або, навпаки, їх сюди. Усі ці емоції: і щастя, і хвилювання, і переживання – перемішалися і надихнули більше молитися, більше міркувати, ставити собі питання. На четвертий день стало набагато простіше: я просто переконалася, що Бог все таки зі мною.

Лекції спочатку здалися складними для сприйняття. Все ж таки звичайний шкільний день і звичайний студентський день дуже відрізняються навіть самою атмосферою. Я зрозуміла, що «знаю, що нічого не знаю», раніше, ніж було потрібно. Викладачі принесли тільки приємні враження, деякі з них і зовсім вже стали улюбленими.

Несподівано для мене й моїх одногрупників ми дуже швидко здружилися. Нам вистачило буквально тижня, щоб почати сумувати одне за одним, за гуртожитком, на молитвах згадуючи тих, хто поїхав з якоїсь причини, – дуже мило все в нас виходить.

З іншими групами й курсами хороші стосунки склалися теж доволі швидко – явище нечасте в звичайних університетах. Ми ділимось усім, що є, їмо тільки разом. Бувають, звичайно, моменти суперечок, але вони швидко проходять, і слава Богу.