Любов. Ми вкладаємо так багато значень у це слово! Воно може означати романтику, пристрасть, дружбу, вірність і ще багато чого. Любов викликає в нас приємні асоціації, тому що мислиться як щось, що може зробити мене радісним та щасливим, щось добре та прекрасне для мене. Але як це все може відбуватися сьогодні, під час війни? Чи можна святкувати цей Святвечір, поставивши в центр любов?
Можна… Але тільки якщо ми розглядаємо любов крізь призму Біблії: «Бог є любов» (1 Ів. 4:8), «Бо так Бог полюбив світ, що дав Сина Єдинородного» (Ів. 3:16). Ці місця Писання сповнені надії та піднесення, проте водночас просякнуті болем.
Біблія показує нам історію людства, а точніше — історію стосунків Бога з людством. І вона жахлива. Господь створює Собі дітей, наділяє їх багатьма дарами та хоче перебувати з ними в стосунках і спілкуванні, але діти не хочуть бути з Батьком. Вони зневажають Батька й звинувачують у власних проблемах. Ця сімейна драма почалася за першої дитини та затягнулася до сьогоднішніх днів. Хтось з дітей усвідомлює власну неправоту й повертається до Батька, але через свою недосконалість та слабкість перед гріхом і далі завдає Йому болю.
Здавалося б, навіщо Бог терпить таку сім’ю? Він же має абсолютну владу знищити її. Батько самодостатній, і для Його існування ніяка сім’я не потрібна. Але Батько не такий, як діти — Він знає, що таке вірність і відповідальність. Любити таких дітей — це не емоційна прив’язка. Це свідомий вибір і далі бути вірним дітям, приймати та прощати їх, попри весь біль, якого вони завдають.
Вірність Своєму творінню не є вимушеністю, обов’язком, залежністю або прив’язаністю — це прояв характеру, зумовлений свідомим вибором.
Така любов має силу перемогти біль, тому що вона керується не емоцією, а волею. Любити таких дітей і допомагати їм знаходити шлях до батьківського дому — це складна робота, яка щомиті перемагає біль.
Найяскравіше така батьківська любов проявилася в день Різдва — свідомий вибір Бога прийти на землю до людей, щоб потім постраждати та померти за них. Різдво для людства — велика радість, особливо зараз, коли ми маємо стільки яскравих і святкових традицій для цього дня.
Для Бога Різдво — також свято, у якому Він відновлює свій зв’язок з творінням, але водночас воно є початком складного шляху, сповненого самоприниження, труднощів і навіть муками на хресті.
Й ось коли ми бачимо глибину цієї любові, ми починаємо розуміти, що хочемо залишитись із цим Батьком навічно, і тоді відданість з обох сторін створює сильні нерозривні стосунки, бо вони ґрунтуються не на мінливих емоціях.
Сьогоднішні реалії як ніколи можуть навчити нас по-справжньому любити. Нас сповнюють біль, розчарування, тривоги й багато інших негативних почуттів, від яких приходить апатія та депресія, а любов просто йде. Та ми можемо повернути її у своє життя, якщо ми приймемо рішення полюбити ближнього всупереч усьому, що відбувається. Якщо ми будемо вірними заповіді Христовій «любіть один одного» та почнемо, хоч і через силу, проявляти любов до ближнього, ми почнемо й самі наповнюватись нею.
Любити всупереч болю — ось що таке Божа любов.
Тож нехай ця велика та сильна любов заповнить наші серця, нехай вона спалахне, як маленька свічка, що запалюється сьогодні в церквах, і буде нести світло. Нехай наші свічки любові в серцях розгоряться до полум’я — полум’я Божої любові, яке своїм сяйвом знищить усяку темряву!
Автор: Сергій Шматько, випускник програми «Прикладне богословʼя».
Чи є місце святу, коли в країні війна?
В Україні не вщухає суспільний діалог про доречність свят...
Детальніше