Адвент Різдва:
свіча Радості

Входячи в адвент Радості, хочеться звернути увагу на декілька речей. Різдвяна історія – контрастна історія. З одного боку, вона нагадує, що наше життя вразливе, крихке, швидкоплинне й кінечне. Не приховуючи реальність, вона відверто говорить про свавілля гріха, спричинене діями людини. Це історія про біженців, які намагаються врятувати своє життя від смерті (Мт. 2:13), про масові вбивства найвразливіших верств населення (Мт. 2:16). Зараз ця історія як ніколи перегукується з нашою українською дійсністю. Вона повертає нас до розуміння, що в просякнутому гріхом світі ми постійно шукаємо примарного щастя, однак не часто можемо назвати своє життя справді щасливим.

Але, з іншого боку, різдвяна історія – це історія про спроможність серед відчаю та спраглості до щастя розгледіти й переживати моменти радості: «З нами Бог» (1:23), які здатні докорінно змінити наше життя. Це те, що змогли розгледіти й не пропустити мудреці, Йосип, Марія, Єлизавета, Симеон, Анна. Тому Різдво — не стільки про щастя, скільки про уміння переживати радість (Мт. 2:10; Лк. 1:47) у момент життя, який, здавалось би, чимраз сильніше намагається цю радість знищити.

Часто ми занадто споріднюємо поняття щастя й радості. Якщо ми щасливі, то радіємо, а якщо радіємо – значить, щасливі. Але це не зовсім так. Мабуть, саме тому в Біблії є два поняття, які ми інколи сприймаємо як синоніми. Наприклад, перший псалом починається словами: «Щасливий (ashrei) чоловік…» (Пс. 1:1). Щастя – це більше про життя як таке. Це про момент, коли нам ставлять питання: «Чи щасливий ти?», а у відповідь нам необхідно озирнутися назад та оцінити наше життя загалом. Це більше про особисте відчуття. Але є також поняття, яке трапляється нам в іншому псалмі: «…йдуть під веселі вигуки радості (simha) і входять до палацу Царя» (Пс. 45:16). Йдеться не про стан життя загалом, а про момент тут і зараз.

Це спроможність переживати радість навіть у період найбільших потрясінь. Ба більше, радість – це не стільки про особисте відчуття, емоцію, яку я відчуваю, скільки про міжособистісне. Про щось, що демонструє відкритість і прийняття. Що завжди відбувається в присутності інших. Це розділене святкування. Саме тому в Біблії радість з’являється в контексті взаємин як на рівні окремої сім’ї, так і на рівні соціальному: радість святкування – це прийняття вдів, сиріт, левитів, мандрівників. Радість у біблійному контексті – це близькість не тільки до людини, а й до Бога. Якщо ми святкуємо щось разом як спільнота, як друзі та робимо це в дусі радості, відображаючи єдність один з одним, – це й стає проявом Божої присутності. Ідея близькості до Бога не вимагає відмовитися від близькості з іншими людьми. Присутність Бога – це щось, що відбувається, коли ми близькі одне до одного.

Перше. Ворог, свавілля гріха, не дає нам можливість почуватися щасливими. Але ми не маємо дозволити йому забрати в нас радість Різдва, бо «з нами Бог». Він Творець справжнього щастя.

Друге. Радість Різдва – це заклик до спільності. Це те, що відбувається в присутності інших. «Бог з нами», а не тільки зі мною. Переживаючи радість, ми покликані прийняти Бога й один одного. Гріх царює там, де немає прийняття, а радість – там, де є служіння один одному.

Третє. Радість Різдва – це усвідомлення, що Божа присутність перебуває там, де ми близькі один до одного. Його присутність вимагає не віддалитися від іншого, а навпаки, розділити з ним радість Божої близькості.