День памʼяті жертв Голодоморів

Як звичайні люди, ми прагнемо уникнути болю й травматичних спогадів. Як християни, розуміємо, що часто наше богопізнання починається з травми, з місця болю. Не буде надмірним перебільшенням сказати, що все сучасне богослов’я значною мірою походить, народжується з досвіду травми, адже, врешті решт, джерелом усієї християнської теології є Хрест. Однак, ще більше це твердження стосується богослов’я XX століття: Карл Барт, Пауль Тілліх, Юрген Мольтманн, Дітріх Бонгеффер та багато інших мислителів попереднього й цього століття, — ці постаті неможливо уявити поза драмою світових воєн, геноцидів і глибоких травм, завданих ними. Ось що Д. Бонгеффер писав про К. Барта:

Травма універсальна, коли йдеться про досвід її проживання. Російська агресія проти України, що триває, знову помістила мільйони людей у ситуацію болю та шоку, а також ревіталізувала трансгенераційні травми Червоного терору, голодоморів і жорстоких репресій, що лишались придушеними протягом останнього століття. Однак ці катастрофи насправді залишили глибокі рани в колективній пам’яті. 

Сьогодні, у День пам’яті жертв голодоморів, важливо не лише вшановувати пам’ять, говорити про ці історичні події та пояснювати їх значення сучасному поколінню. Попри наявність цілої низки історичних досліджень, присвячених темам голодоморів в Україні, нам все ще є над чим працювати, коли йдеться про суспільну комунікацію та рецепцію цих трагічних сторінок історії, в Україні й за її межами. Водночас слід констатувати: нам усе ще бракує богословського осмислення геноциду та його наслідків.

Таке богословське осмислення травми, за словами політичного богослова Люка Бретертона, «озвучує те, що часто є невимовним, замовчуваним, приватизованим або нерозбірливим у контексті панівних технократичних і соціальних наук; зокрема досвід травми, тривоги й жахливого». Але також це осмислення показує, як християнські чесноти віри, надії та любові попри все формують наше майбутнє.

Таке осмислення охоплює ціле коло великих богословських запитань і стосується сфери індивідуального, спільнотного та космічного, адже тортури руйнують не лише фізичні тіла, а й «соціальне тіло», тобто спільноти (В. Кавано). Тут залучені граничні тривоги сенсу, провини та смерті (П. Тілліх), також йдеться про екзистенційну боротьбу, кризи ідентичності й наративів, але завжди — про надію, що об’єднує всіх нас і сьогодні.

У цей день в Україні та за її межами ми запалюємо свічки в пам’ять про жертв голодоморів тоталітарних режимів. Ця свічка стає символом пам’яті та свідченням, що ми не забули й не забудемо того, що сталося. Символом того, як важливо зберегти правду історії, підтримувати один одного в складні часи й розбудовувати попри всі перешкоди суспільство поваги, свободи та гідності. Але нехай сьогодні вона також уособлює надію і віру, бо це те, що нам тепер особливо потрібно.