День словʼянської писемності і культури

24 травня в країнах зі слов’янським походженням святкують день просвітників  Кирила й Мефодія. Створивши в IX столітті писемність, вони сприяли духовному просвітництву слов’янських народів. Широка можливість доторкнутися до тексту Євангелія рідною мовою сформувала особливості богослужіння, самобутню світську культуру й духовність низки культур.

Країни Моравії, Паннонії, Хорватії, Болгарії, Чехії та Сербії з вдячністю й пошаною визнають подвиг просвітництва, здійснений Кирилом і Мефодієм. Зусилля братів, спрямовані на поширення грамотності серед слов’янських, народів котрі сповідували язичництво, призвели до поширення грецької культури, християнської духовності, правового й державного устрою. Швидке зростання слов’янської грамотності особливо помітне під час прийняття християнства Києвом і в подальший період домонгольської епохи.

Їхній власний приклад самовідданості, безкорисливості, жертовності й безкомпромісності став взірцем християнського життя, за що їх згодом зарахували до лику святих і Східна, і Західна церкви. 

Протягом свого служіння серед слов’янських народів Кирило й Мефодій зазнавали переслідувань і протистояння за свою просвітницьку діяльність та зусилля з перекладу Євангелія на слов’янську мову, абетку для якої вони сформували на основі поєднання грецьких літер і нових літер, щоб відтворити фонетичні особливості слов’янської мови. Попри різні виклики, брати наполегливо йшли обраним шляхом. У 869 році перед смертю в Римі Кирило звернувся до свого брата Мефодія: «Ми з тобою подібні до двох волів: від важкого тягаря один впав, інший має продовжувати свій шлях». Заповіт Кирила й Мефодія продовжили їхні учні Наум, Ангеларій і Климент, які після численних заслань залишилися в Болгарії та підхопили справу Кирила й Мефодія з перекладу Біблії слов’янською мовою.

Тож саме цю неймовірну спадщину ми вшановуємо щороку 24 травня. Чеська Республіка запровадила таку чудову традицію ще 1349 року, Болгарія — 1851, Україна приєдналася до цієї практики 2004 року.

Пам’ять про цих двох братів, які прийшли з Візантії, щоби принести звістку євангелія язичницьким слов’янським народам, благоговійно зберігається в історичних пам’ятках світської, політичної та церковної історії. Вшановуючи пам’ять братів Кирила і Мефодія, ми занурюємося в багату історію української писемності й духовності. А також бачимо приклад, як далеко можна піти задля поширення віри, скільки зробити, щоб зоставити по собі євангеліє для багатьох, і який потужний вплив здійснити тихою й вірною працею.