Христос Воскрес!

Юрген Мольтман – реформований богослов, який протягом трьох десятиліть (друга половина XX століття) був професором систематичної теології в Тюбінгенському університеті. Його найвідоміша книга «Теологія надії» (1964) справила великий вплив на теологічну думку XX століття. Другу велику робота Мольтмана – «Розп’ятий Бог» (1973) – можна вважати одним із найважливіших сучасних досліджень хреста. У цій книзі автор стверджує, що хрест Христа є основою християнського розуміння Бога. Він також вважає хрест випробуванням всього, що заслуговує називатися християнським. Ця стаття – спроба викласти та оцінити розуміння Мольтманом свого «Розп’ятого Бога» в контексті страждання в світі та хреста Ісуса. Ці роздуми допоможуть нам інакше подивитися на хрест Христа з огляду на біль та страждання, які завдає війна сьогодні, та на великодні дні.

Від воскресіння та надії («Теологія надії») Мольтман переміщує свою увагу на хрест. Для самого богослова хрест був зворотнім боком його «теології надії». Отже, роботу «Розп’ятий Бог» не можна розглядати як крок назад, бо теологія надії почалася з воскресіння розп’ятого Бога. Тож хрест є підґрунтям надії на Того, Хто був розп’ятий. У Старому Завіті Бог відкриває Себе Ізраїлю через обітниці про майбутнє. У цьому контексті воскресіння Богом Ісуса з мертвих слід розуміти як кульмінацію Божої обітниці. У воскресінні Ісуса – есхатологічне майбутнє всієї реальності, включно з воскресінням мертвих і приходом царства праведності та слави.

Характерною рисою теології Мольтмана в «Розп’ятому Бозі» є те, що виправдання Бога розглядається з огляду на проблеми страждання та зла в світі. Автор намагається відповісти на питання теодицеї, зокрема, як можна вірити в Бога, Який є водночас і добрим, і суверенним перед обличчям світового зла: «лихі люди; погані вчинки, кинути виклик Богу й чинити шкоду людям; погані обставини, події, переживання…» Для Мольтмана хрест – це подія, під час якої Бог робить усі страждання людей Своїми, акт солідарності з ними в стражданнях на хресті. Отже, вселенське страждання у певний спосіб пов’язане з хрестом, де смерть Ісуса вплинула на саму сутність Бога, щоб мати реальний вплив на людське життя. Тому якщо воскресіння Ісуса можна розглядати як подію «божественної обітниці», то хрест слід сприймати як подію «божественної любові». Обітниця дає надію на остаточний тріумф Бога, а хрест показує Божу солідарність у стражданні з тими, хто страждає.

Мольтман знайшов помилку в класичному протестантизмі, а саме в доктрині спокути, де сенс смерті Христа полягав лише в спасінні людства без роз’яснень, що це означає для Бога. Інтерпретація смерті Христа на хресті як спокутної події в концепції людської провини й страждань може бути центральною частиною поняття спокути, проте не є його повнотою. Традиційно смерть Ісуса розуміють на тому ж рівні, що й Його втілення: Ісус помер у Своїй людяності. Однак для Мольтмана, коли він розмірковує про смерть Ісуса, важливо думати про саму сутність Бога:

«Те, що сталося на хресті, було подією між Богом і Богом. Там Бог сперечається з Богом; там Бог кличе до Бога; там Бог помирає в Бозі. Бог діє тут не лише через слухняну людину, а в Своєму Сині, як і через Себе Самого. Але якщо Бог діє в Собі, то Він також страждає від власних дій у Собі».

Це змушує Мольтмана кинути виклик традиційному розумінню Божої безпристрасності, яку Він не може випробувати або вчинити так через страждання. Рання церква зазнала впливу грецьких філософів у їхньому визначенні безпристрасності Бога, зокрема Платона й Аристотеля. Через такий підхід до розуміння «незмінності Бога» біблійні уривки, які говорять про страждання Бога, розглядалися здебільшого як метафори. Бог не може страждати, адже Він не може змінитися, тому вважати, що Бог змінюється, означає заперечувати Його досконалість. Наприклад, навіть Анслем, який був теологом XI століття, стверджує, що «Бог був милосердним з погляду нашого досвіду, але не з погляду Своєї власної істоти». Отже, ідея безпристрасності Бога в контексті того, що Він не може змінитися або потерпати від страждань, навіть стала богословською ортодоксією XVIII та XIX століть.

Однак Мольтман стверджує, що лише споглядаючи Самого Бога, причетного до страждань Христа, ми можемо віддати належне місце хресту в християнській вірі. Відтак смерть Ісуса на хресті є не лише центром усієї християнської теології, але й вступом до її проблем і відповідей на землі.

Через хрест Бог стає Богом, Який ототожнює Себе з людьми аж до смерті й далі. Хрест також відкриває Божу любов як любов, яка страждає з тими, хто страждає, і страждає за них. Бог є любов, і цей факт вказує на хрест, де «Він є для Себе тим, чим Він є для нас у випадку Своєї страждаючої любові». Але якщо Бог не може страждати, Він не може бути Богом любові й також не може бути досконалим:

«Бог, Який не може страждати, бідніший за будь-яку людину. Адже Бог, Який нездатний страждати, – це Бог, Який не може бути залучений до подій, що відбуваються навколо Нього. Страждання та несправедливість не впливають на Нього. І оскільки Він настільки нечутливий, на Нього не можна вплинути чи приголомшити чимось. Він не може плакати, бо в Нього немає сліз. Той, хто не може страждати, не може й любити. Отже, Він також істота без любові».

Тому для Мольтмана, який теж стверджує, що Бог не може піддаватися змінам або стражданням проти Його волі, Бог добровільно забажав зазнати страждань. Крик Ісуса на хресті: «Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти Мене покинув?» (Мк. 15:34) є важливим аспектом у розумінні страждань Бога. Цей передсмертний крик наближає нас до глибшого розуміння теологічної реальності смерті Ісуса. Це означає, що подія хреста спочатку була між Отцем і Сином. Ісуса не прийняли лідери Його народу, а римляни розіп’яли як «бунтівника». Крім того, Він помер, покинутий Своїм Богом і Батьком, аби викупити грішне людство. У цій смерті на хресті Батько також зазнає смерті Сина в Своїй любові до людства. Втім, досвід Ісуса, коли Бог покинув Його, полягав у глибокому пізнанні того, що Бог не далекий від Нього, а близький.

Отже, воскресіння розп’ятого Христа підкреслює Його смерть як щось, що сталося заради нас. З іншого боку, хрест воскреслого Христа дає можливість тим, хто помирає, отримати воскресіння з мертвих. Тому через хрест Бог відкрив шлях до спілкування з Собою всім полишеним і відкинутим цим світом. На основі Божого страждання на хресті ті, хто страждають, можуть добровільно зайняти своє місце в Божому бутті, адже вони можуть визнати свої власні страждання як приналежність до Бога. Бог Отець залишив Свого власного Сина, щоб не покинути чоловіка й жінку. Він залишив Свого Сина, щоб стати Батьком усім покинутим.

Врешті-решт, «Розп’ятий Бог», де домінують обговорення смерті Бога та можливості «теології після Освенцима», є спробою розглянути питання страждань у світі, яке християнській вірі ставить суспільство та історія. «Розп’ятий Бог» Мольтмана можна прийняти як апологетичну теологію між світом і християнською вірою. Безперечно, його розуміння хреста Христа як буття Божого є новим розділом у теології, «у якій страждання Бога є майже новою ортодоксією, яку мало хто серйозно ставить під сумнів».

Усі, хто переживають страждання, повинні знати: Бог страждає разом із вами. Але за хрестом іде воскресіння. Христос Воскрес!