Християнство і патріотизм

Чи сумісні ідеї християнства і патріотизму?

 Заповідь «полюбити ближнього» закликає нас служити та проявляти щире почуття любові до тих, хто поряд: від своєї родини, селища, міста до своїх співгромадян. Поняття «патріотизм» часто трактується саме як вияв щирої любові до свого народу, його цінностей, культурного та історичного спадку. Тож патріотичне почуття любові з християнської перспективи вчить нас виходити за межі вузького кола сім’ї, заохочуючи проявляти любов до ширшої спільноти народу та бути готовими жертвувати власними інтересами заради їхнього блага, навіть якщо ми не знайомі з ними особисто.

Що Біблія говорить про патріотизм?

Біблійний текст демонструє нам яскраві прояви любові до свого народу, зокрема Мойсея, який благає Бога помилувати Ізраїль навіть ціною власного життя (Вих. 32:30-32). Схожі почуття висловлює апостол Павло, який жадав би бути відлученим від Христа заради спасіння братів, рідних йому по плоті, – заради єврейського народу (Рим. 9:1-3). 

В історії про тріумфальний в’їзд до Єрусалима Ісус заплакав через те, що жителі міста не впізнали Його пришестя: «Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, – та ви не захотіли!» (Лук. 13:34). У такий спосіб Ісус виявляв любов до народу Ізраїля, Свою небайдужість та співчуття долі цього міста навіть у момент розчарування. Це надихає нас, з одного боку, переживати радість, коли наші земляки досягають чогось видатного в науці чи спорті, долучаючись до цих перемог. А з іншого – не залишатись осторонь нещасть, яких наш народ зазнає від війни та насилля. Любов до народу проявляється в солідарності, співчутті та допомозі ближньому, попри його недоліки. Тож християнство у свій спосіб виховує благородний патріотизм, адже навчає не лише любити ближнього, але й бути жертовним у служінні йому.

А якщо я не відчуваю ніякої любові до народу?

Любов часто починається в момент захоплення, яке виникає, коли ми стаємо свідками героїзму, солідарності та самовідданості українців. Але ці якості походять насамперед із цінностей, що є складовими ідентичності народу. Досліджуючи історичний довід, культурну спадщину й традиції, людина може віднайти глибинні сенси в літературі, піснях і поезії, а відтак сформувати усвідомлене відчуття прихильності та приналежності до шляху, який проходить її нарід.

Хто є справжнім патріотом?

Патріотизм може проявлятися навіть у мінімальних речах: у сплаті податків, доброчесності на роботі, розвитку своєї сфери діяльності тощо. Сьогодні яскравим прикладом відданості народу стало волонтерство, фінансова підтримка українського спротиву та, зрештою, безпосередня участь у захисті свого заради зупинення невиправданого насилля. Але з часом емоційне піднесення й патріотичний запал може згаснути. Тому найбільший виклик полягає в тому, щоб не втратити цей потенціал до служіння та змінотворчості, щоб роками продовжувати працювати над побудовою кращого майбутнього для наших нащадків. А це, зі свого боку, потребує постійної жертовності, професіоналізму, доброчесності, боротьби за утвердження справедливості й законності на всіх рівнях та протидії корупції.

Чи конкурує почуття патріотизму з відданістю Богові?

У богослов’ї існує постійна дискусія про небезпеку патріотизму, тому що прихильність до народу або держави може зрештою стати «ідолом», який затьмарює відданість Богові. У такому контексті важливо розмежувати поняття народу й держави. Говорячи про любов до ближнього та служіння йому, ми розуміємо, що ця здібність служити походить від любові до Бога, а отже, не може існувати в розриві з Ним. Ось чому християни, котрі мислять своє покликання служити в тому контексті, де Бог дав їм можливість жити й стати частиною національної спільноти, не можуть залишатись емоційно відстороненими від цієї спільноти. Тому, щоб бути ефективними місіонерами для українського народу,  важливо мати базові знання мови, історії, культури України та зрештою полюбити людей, яким ми намагаємося допомогти. 

З іншого боку, є небезпека ідеалізації державних інститутів та окремих персоналій, які можуть вимагати безумовної лояльності від своїх громадян. Політичні діячі схильні вдаватися до історичних маніпуляцій, щоб побудувати власні міфи або виправдати політичну стратегію чи насилля проти своїх громадян і сусідніх держав. Тож у цьому контексті важливим для християн постає виклик залишитися вірним своїм християнським переконанням, не піддатися пропаганді держави та не вірити в безапеляційність її рішень. 

Церква, яка не втратила свою пророчу роль, може стати голосом протистояння будь-якому зловживанню влади, насиллю та несправедливості. Проповідуючи принципи Царства Божого та його первинність у нашому житті, ми усвідомлюємо важливість служіння своєму народові, але водночас покликані боротися проти небезпечних тенденцій, які можуть проявитися в нашому суспільстві чи державі. 

Ви зможете дізнатися більше про способи церкви впливати на публічний простір під час вивчення предметів «Церква і суспільство», «Церква і держава» та «Цілісна місія» на програмі «Прикладне богослов’я» заочної форми навчання.