Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

27 січня 1945 року радянські війська звільнили один із найбільших нацистських таборів — «Аушвіц-Біркенау». Цей день Генеральна асамблея ООН оголосила Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. У резолюції № 60/7 «Пам’ять про Голокост» зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди буде служити людству пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження». Також пролунав заклик до держав-членів ООН робити все можливе, щоб наступні покоління не тільки зберегли пасивну пам’ять про цей геноцид, а й активно працювали над тим, щоб подібна трагедія ніколи не повторилася.

Голокост — це завчасно заплановане й введене в дію державне переслідування та вбивство 6 мільйонів євреїв з 1933 до 1945 року. Варто зазначити, що водночас, окрім євреїв, нацисти знищували й інші групи населення — політичну опозицію, Свідків Єгови, німців африканського походження, людей з інвалідністю й ромів. Керуючись «дослідженнями» на тему «расової гігієни», Гітлер щиро вірив, що панувати повинна лише біла раса, а всі інші зобов’язані працювати на їхнє благо, а ще краще — просто зникнути. Під час Другої світової війни нацисти здійснили масові вбивства людей, яких вони вважали расовими, політичними чи ідеологічними ворогами.

Зазвичай нещасні люди роблять нещасними інших або звинувачують когось у своїх поразках і невдачах. Одним з таких людей був Адольф Гітлер, який у листі своєму другові Адольфу Гемліху ще у вересні 1919 року писав, що всі біди від євреїв. Тоді мало хто звернув увагу на ці слова, адже, як зауважував історик Лоренс Ріс, «автор листа був ніким. У свої тридцять років він не мав ані дому, ані кар’єри, ані дружини, ані подруги, ані близьких. Лише минуле, повне розбитих мрій. Він прагнув стати відомим художником, але мистецькі кола його відкинули. Він хотів зробити свій внесок у перемогу Німеччини в Першій світовій війні, але став свідком принизливої поразки німецьких військ у листопаді 1918 року. З гіркотою і злістю він почав шукати винних» («Голокост. Нова історія»).

Маючи сильний характер та здатність переконувати, Гітлер швидко знаходив прибічників і розпочав політичну кар’єру. Здобувши владу, він почав впроваджувати свою теорію арійства. Безумство нацистів підживлював й англійський науковець Френсіс Гальтон, який ввів у вжиток термін «євгеніка» (з грецької — «добрий рід»). Цей «науковець» спонукав суспільство замислюватися над питанням, хто взагалі має право розмножуватися, і просував ідеї створення ідеального суспільства. Замість використовувати науково-технічний прогрес на благо своєї країни, Адольф Гітлер спрямував усі зусилля, щоб знайти «винних» у поразці Німеччини в Першій світовій війні та, як наслідок, в економічній кризі країни.

Розв’язуючи «єврейське питання», нацистська влада створювала концентраційні табори на окупованих територіях, де ув’язнювали всіх, хто не відповідав високим стандартам арійської раси або ж, як вони вважали, створював загрозу розвитку могутньої держави. Ув’язнені перебували в жахливих умовах, піддавалися катуванню й голоду, а в деяких таборах ще й медичним експериментам. Для в’язнів часто робили татуювання з їхніми тюремними номерами, щоб легше було ідентифікувати, якщо хтось помирав від тортур, голоду або ж надважкої праці.

Суспільство ніколи не забуде назви таборів, місць масових вбивств в Європі та на території України: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка, Аушвіц-Біркенау, Бабин Яр, Дробицький Яр та багато інших. Вони назавжди залишаться нагадуванням про смерть невинних людей заради досягнення безумних цілей авторитарної влади.

Згідно з дослідженнями Інституту національної пам’яті, протягом Другої світової війни жертвами нацистської політики винищення стали 6 мільйонів євреїв, з яких 1,5 мільйона проживали на території сучасної України. Більша частина вбивств євреїв під час Голокосту відбувалася в таборах на окупованій Польщі. Знущання з євреїв, переселення до гетто й вивезення до таборів смерті відбувалась на очах пересічних європейців, але, на жаль, пропаганда ненависті для більшості виявилась сильнішою за людяність.

Елі Візель, один з вцілілих в’язнів Бухенвальду який згодом став письменником, зазначав: «Забути про події Голокосту означає вбити ще раз». Хоча «вбити» не в буквальному сенсі, але це означає виявити байдужість до того, що божевілля Голокосту не має права на існування. На жаль, історія цієї трагедії не всіх навчила любові, прийняттю та терпимості. Наша сучасність ще раз демонструє, як одна країна, замість дбати про власний розвиток і комфорт, може знищувати іншу тільки тому, що має більше сил і ресурсів.

Урок Голокосту вчить нас докладати зусиль, щоб уникнути подібних трагедій. Нам варто забезпечити шанобливе ставлення до людського життя й прав людини, незалежно від національності, етнічної приналежності, раси, релігії, а також підтримувати людей з інвалідністю. Пам’ятаймо, найменша неповага або агресія до людей за певною ознакою — це те саме зло, що й Голокост, лише в меншому масштабі.

Ми маємо культивувати добрі зміни насамперед у собі. Нехай хештег #WeRemember буде для нас нагадуванням про важливість любити, приймати та поважати інакшість, щоб не повторити тих страшних сторінок історії Голокосту.