Страсна П’ятниця

У юдейській культурі п’ятниця почалася з заходом сонця в четвер, а отже, «Таємна вечеря», а точніше – святкування Песаху, було тією подією, з якої почалася п’ятниця розп’яття Христа. Песах – це святкування радості визволення. Втім, вперше його святкували ще в Єгипті, коли остання кара тільки мала пройти, а Вихід поки не відбувся. Подібно й Вечеря Господня передує подіям Страсної П’ятниці, як й омивання ніг учням, що також відбулося до всіх подій. Це важливі призми для сприйняття того, що відбувалося далі.
Перед арештом Ісус переживає боріння в Гетсиманії. Пасхальна вечеря закінчилася співом і радістю очікування, тому учні були спантеличені поведінкою Вчителя й спали після гарної святкової вечері. Молитва в Гетсиманії – це початок нового Виходу, що тріумфально явиться в неділю зранку. А ще будуть зречення Петра та його сльози. Все це – події Великої П’ятниці.

Більшість християн, згадуючи Страсну П’ятницю, думають про ранок, про Ісуса, Якого тримають під сторожею, про спроби Пілата та Ірода перекласти відповідальність за суд над Ісусом один на одного. Ісус опиняється не лише між двома розбійниками на хресті, Він постійно знаходиться поміж і понад структурами цього світу: політичними, релігійними та навіть соціальними – Ісус «не вписується» в жодні системи, й одночасно дошкуляє їм самим Своїм існуванням. Ісус не робить чудес для Ірода та не відповідає на майже риторичне питання Пілата: «Що є істина?»

Ісус багато мовчить і дивиться. Він підкреслює, що Його месіанськість визнають самі Його вороги, та попереджає жінок, що плачуть за Ним: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: “Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували <…> Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?”» (Лк. 23:28-29, 31). Ісус розуміє, Ким Він є, і яка Його відповідальність. Він помирає за всіх, але не знімає відповідальності з тих, хто відкидає Його Царство.

П’ятниця – це ще й найбільша антиутопія, бо Цар вмирає, очікування учнів не справджуються, а ідеальне царство Юдеїв так і не приходить. Римська Імперія та неправедні царі з роду Ірода Великого продовжують панувати, а корумповані садукеї, менеджери Храму, продовжують перетворювати його на «печеру розбійників». Люди розчаровуються та йдуть шукати нових лідерів, які вирішать їхні поточні проблеми. Учні ховаються. Кінець, надії не справдилися: «А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:21).

П’ятниця – це день смерті. День смерті наших очікувань, день смерті надій на швидке вирішення проблем без нас, день смерті Самого Бога.

Може здаватись, що це сумний день, і це також правда. Але це й день покаяння. День, коли Бог повертається до людини, входить у простір смерті. День, коли людина може повернутись до Бога навіть у найстрашнішому досвіді страждань, тому що Бог вже там. Тож ми можемо разом з Христом сказати, а точніше Він говорить разом з нами: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мк. 15:34). Але Бог вже є скрізь: немає досвіду, де б цього не можна було сказати з Ним, навіть досвіду смерті й богозалишенності.

Вихід потребує шляху через смерть. Червоне море та пустеля були шляхом Ізраїлю, яким вони мали пройти свою «смерть», щоб мати життя. Так само й ми проходимо разом з Ісусом хрещення смерті, чашу страждань та богозалишенності, бо це єдиний шлях до нового життя, де вже не імперії та царі, не священики та народні маси будуть визначати, «що є істина», і направляти людей, а Сам Бог буде все в усьому.

Ісус омив ноги учням на початку дня, а наприкінці Його тіло знімають з хреста та кладуть у гробницю. Служіння іншим – це шлях у тіні смерті, шлях найменшого. Розп’яття – ганебна смерть найменших в Римській імперії. Але це не крапка, бо Той, Хто служить, сходить у глибини безодні, щоб для тих, кому служать, зашумів потік, що омиє ноги. Він повернеться живим, але попереду ще ціла субота мовчання, богозалишеності та невпевненості. Бог діє, але діє не тоді й не так, як ми очікуємо. Його знайдуть найвідчайдушніші та ті, хто любить більше, ніж надіється – жінки. Але це буде потім, а зараз безодня, що мала владу скрізь, здається, перемогла Бога… Чаша випита, Агнець помер, а Землі Обітованої досі не видно.