Три радості


Головна Богослов'я Три радості

 

Сьогодні — визнають деякі наші співбесідники, колеги й друзі — соромно радіти, не на часі. Чи можлива радість взагалі під час війни? Для багатьох з нас це риторичне запитання. Якщо бути чесним, я теж думаю, що радість — це не найважливіший предмет, про який варто нині писати чи нагадувати. Та дотичні до церковного служіння проповіді знають: інколи ти знаходиш тему, але часто тема знаходить тебе. Тому сьогодні ми говоримо про третій тиждень адвенту, а отже, — про радість. 

 

Попри те, що багато хто з прискіпливих до букви читачів не знайде аж багато згадок про радість у різдвяній історії (окрім, власне, звернення ангелів до пастухів), поза сумнівом, це радісна історія. Позаяк інколи ми не бачимо лісу за деревами, сьогодні звернімо увагу на історію Різдва в євангеліста Луки, щоб ще раз переконатись: у цій історії є радість. Понад 60 років тому К. С. Льюїс написав книгу «Чотири любові», і, надихаючись таким прикладом, я хочу зауважити три радості в оповіді Луки. Як і сама подія Різдва, ця історія виводить нас за межі звичного нам повсякдення, адже справжня радість — це якраз про вихід за межі звичайного.

 

 

 

Радість відкриття

 

«І промовив до них ангел: “Не бійтеся! Я приніс вам добру звістку, яка буде великою радістю для всього народу!”» (Лк. 2:10).

 

 Цікаво, що першими цю звістку почули люди, у яких, здається, було не так уже й багато причин радіти. Ба більше, вони мали ще й стати вісниками радості іншим. Ця історія найперше нагадує нам, що радість — це не емоція комфортно влаштованої в житті людини й що її причина не завжди криється в нас або ж залежить від наших власних зусиль.

 

В основі такої радості — відкриття існування чогось доброго, відмінного від нас. Так діти радіють несподіваному повороту гри, новому знайомству, дарунку або згадці про щось приємне, що ось-ось має статися. Це радість-дар, що є результатом безумовного дарування. Так ми відкриваємо, що не все в цьому світі залежить від нас, тому щирість і прийняття — неодмінна передумова цієї радості.

 

Надто серйозному світу, у якому живемо ми сьогодні, бракує такого розуміння, такої дитячої безпосередності. Для усвідомлення цієї радості подекуди не потрібно багато: несподівана зустріч, гарячий напій або світло свічки здатні нагадати нам, що «кожен добрий дарунок і кожен досконалий дар походить згори, спускаючись від Отця світла…»  (Як. 1:17).

 

 

Програми за напрямком

Радість спільності

 

«Усі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали пастухи про Нього. Марія ж зберігала всі ці слова у своєму серці та роздумувала над ними» (Лк. 2:18–19). 

 

Розділена радість примножується — стверджує хрестоматійна істина. Як істотам цілком соціальним і політичним, нам завжди бракуватиме спільності. Спільність — це не лише про визнання існування іншого, а й про відкриття, часто несподіване, дивовижної близькості. Саме з моменту такого відкриття іншого, що може бачити світ подібно до вас, здатна народитися спільність, дружба або побратимство. Саме спільність (зауважте, людей і тварин) характеризує цю сцену Різдва. Зображуваний вертеп часто репрезентує об’єднання царів (волхвів), пастухів, Йосипа та Марії навколо ясел з Немовлям. Водночас дуже прикро, коли сьогодні в прагненні бути ближче до Ісуса люди здатні до ненависті, неприйняття та відкинення ближнього. 

 

Різдво — це й про можливість знайти час для друзів, церковної спільноти або волонтерської команди. Це час ділитись та отримувати радість, адже сьогодні для нас це важливо по-особливому.

 

 

Радість сповнення

 

«І повернулись пастухи, прославляючи та вихваляючи Бога за все те, що почули й побачили, і за те, що все було так, як їм було сказано» (Лк. 2:20). 

 

Пастухи повернулися радіючи. Їх сподівання виявилось не марним — вони стали свідками особливої події, чуда. Так інколи й ми радіємо виконаній добре роботі, завершенню плідної зустрічі або розмови. Сьогодні, однак, ми надто вразливі до панівного цинізму — ніби нічого не відбувається з того, чого ми бажали б. Ми свідки руйнівної агресії, невір’я та спустошення, яке залишає після себе зло. Очікування справедливості здаються марними, а зусилля заради її досягнення — недостатніми. 

 

Але радість — це не лише про те добре, що ще не сталось, а й про те найгірше, що не здійснилось. Тому для радості потрібні і віра і надія, а також любов. А ще — багато праці над нашою спільною метою сьогодні.

 

 

Автор: Д-р Валерій Секісов, декан факультету богословʼя і християнського служіння.

Ближче до Різдва

            З війною відстані стали іншими: міста та навіть країни,...

Детальніше

Як радіти Різдву, коли злочини війни здійснюються щодня?

        Як радіти Різдву, коли злочини війни здійснюються щодня, а завершення...

Детальніше

Підпишіться на новини