Воскресіння Господнє

Кожного року, святкуючи Воскресіння Господнє, про що ми згадуємо? Про надію, яку Він зробив можливою Своїм воскресінням, про вічне життя, яке Він дарував Своїм діянням, про зміну нашого теперішнього стану для досягнення вічного життя та про прояв Його образу у світі. Ці аспекти важливі, але вони — про індивідуальне…

Як сприйняли перші послідовники Ісуса воскресіння свого Вчителя: як акт спасіння (зміни) індивідуального життя чи колективного? Щоб відповісти на це питання, треба звернутися до декількох біблійних оповідань Євангелія від Луки з 22-го розділу та до книги Дії апостолів.

Читаючи Євангеліє від Луки, складно не помітити, що схоплення Ісуса, знущання та суд над ним перед первосвященниками, Пілатом й Іродом проходить під відчуттям, «що страждає не той». Про це також свідчать звинувачення, висунуті проти Ісуса: «Чи Ти — Син Божий?», «Ти є Цар юдеїв?», а Ірод взагалі зрадів, побачивши Ісуса. Адже, як зазначає Лука в 9:7-9, Ірод, м’яко кажучи, був здивований і не міг зрозуміти, хто ж бентежить народ після того, як «Іванові я відтяв голову» з тієї причини, що «Іван докоряв за Іродіяду, дружину його брата, і за все зло, яке зробив Ірод» (Лк. 3:19-20). Ірод бажав почути хоча б щось від Ісуса, але, не добившись ніякої відповіді, висміяв його та відправив до Пілата. Пілат, своєю чергою, неодноразово намагається переконати тих, хто виносить на Ісуса обвинувачення в підбуренні народу, натомість чує тільки: «Відпусти Варавву» — справжнього заколотника в місті, та: «Розіпни, розіпни Його». Врешті Пілат віддав Ісуса на волю обвинувачів.

У моменті розп’яття Ісуса, вояки біля хреста й далі повторювали подібне обвинувачення: «Якщо Ти — юдейський Цар, спаси Себе!». А на хресті було написано: «Це — Цар юдеїв». Розбійник закликає Ісуса: «Хіба ти не Христос? Спаси Себе й нас!», інший розбійник не звинувачує, а говорить: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє».

Поховання Ісуса відбулося завдяки Йосипу з Ариматеї, який залишив свої справи, «бо він очікував Божого Царства», й Ісуса поховали в гробниці, де ще ніхто не був похований.

 А смерть того, хто, як очікувалося, несе це спасіння, була великою втратою для послідовників («били себе в груди»), тож вороги мали короткочасний тріумф — аж поки не сталося воскресіння Господнє.

Надалі Лука показує, що жінкам було доручено розповісти про воскресіння Ісуса. Ісус зустрінеться з учнями дорогою в Емаус і в Єрусалимі, де їм доведеться впізнати Його. Після цього оповідь переходить до того, як учням вдалося або не вдалося виконати завдання Ісуса.

Книга Дій вводить читача в оповідь зі словами Ісуса: «З’являючись їм упродовж сорока днів і розповідаючи про Царство Боже», а закінчується словами про справи апостола Павла: «Проповідуючи Боже Царство і з усією відвагою безборонно навчаючи про Господа Ісуса Христа». Якщо Лука починає такими словами, то хіба це не свідчить, що воскресіння Господа є встановленням Царства? А тоді, зі свого боку, спасіння (зміна) — не лише зміною індивідуального життя, а й зміною колективного життя?

Якщо простежити за головними дійовими особами книги Дій, апостолом Петром та апостолом Павлом, можна побачити, що вони повторюють шлях Ісуса. Як Ісуса звинувачували в заколоті, так і Петра: «А ви наповнили Єрусалим вашою наукою і хочете навести на нас кров цього Чоловіка?» (Дії 5:28). Так і Павла: «А всі вони діють всупереч наказам кесаря, кажучи, що є інший цар — Ісус» (Дії 17:7). Подібні звинувачення — це усвідомлення загрози змін у колективному житті, а отже, спроби запобігти встановленню нового Царства. Тож як персонажам книги Дій вдалося або не вдалося втілювати встановлення цього Царства у своєму повсякденному житті?

З-поміж вдалих прикладів можна пригадати, як унаслідок дій і проповіді Павла в Ефесі спалили книги, ціна яких сягала п’ятдесят тисяч срібняків (Дії 19:8-22), або як збентежився золотар, на ім’я Дмитро, і намагався чинити перешкоду Шляху Господньому (Дії 19:23-40). 

Апостол Павло чи інші персонажі книги Дій, які розповсюджували звістку про Царство Боже, — усі вони вели підривну діяльність, але не щоб скинути чинну владу (політичну чи релігійну), а щоб змінити колективне уявлення про життя — світогляд, а це, зі свого боку, мало б впливати на те, як було організоване (побудоване) колективне життя. 

Тож спитаймося ще раз: як перші послідовники Ісуса сприйняли воскресіння свого Вчителя? Як акт спасіння (зміни) індивідуального життя чи колективного? 

У разі, якщо наша відповідь буде: Ісус дарував спасіння (зміну) індивідуального життя, тоді справді все, що відбувається навколо нас, не так важливо, і ми не є важливими учасниками процесів змін.

У разі ж, якщо ми все-таки відповімо: Ісус дарував спасіння (зміни) колективному життю, тоді все, що відбувається навколо нас, є важливим, а наша участь потрібна в процесах змін.

Запрошуємо долучитися до важливої події «Богослов’я громадянства», яка пропонує можливість осмислити нашу присутність у країні як громадян землі та неба.