Чому Христос здійснив одну з найважливіших подій у Своєму служінні в настільки незвичний та неочікуваний спосіб? Історично полководці, захопивши місто, мали звичай тріумфально входити в місто на коні. Так, наприклад, Богдан Хмельницький, відвоювавши Київ у Речі Посполитої в 1649 році переможно в’їжджає до міста через центральні Золоті ворота. У такому контексті вхід Ісуса в Єрусалим набуває яскраво політичного значення як знак приходу Визволителя. Але водночас для здійснення цього акту Христос обирає простого молодого віслюка, а не найкращого коня.
У виборі Христа ми можемо побачити тонкий спосіб підважити владу сильних цього світу, піддаючи сумніву їхню могутність. Бог часто використовує непримітних, можливо, ззовні непривабливих і навіть слабких людей, щоб саме через них особливо виявити Свою могутність.
Сьогодні ми бачимо, як, здавалось би, через не найуспішнішу чи то економічно, чи то військово українську державу було посоромлено другу армію світу й піддано сумніву декларовану непереможність російського режиму.
З одного боку, в образі Христоста на віслюкові ми можемо побачити Його солідарність з простими людьми в їхніх скрутних обставинах та тяжкій фізичній праці. Та з іншого боку, Ісус демонструє нам цілком відмінну модель лідерства, яка не будується на зовнішній могутності, силовому підкоренні, нав’язуванні своєї політики, насильницькому «схилення до миру», натомість Христос приходить як слуга, у Якому «немає ні виду, ні величі» (Іс 53:2), проте Своєю жертвою Він спасає все людство.
Зустрічаючи Христа, люди прославляли та називали Його «благословенним царем», і навіть коли фарисеї просили заборонити людям називати Його так, Він відмовився (Лк. 19:39-40). Але якщо Христос знав, що Його місія не в ствердженні незалежності царства Ізраїлю, тоді чому він скорегував людей у тому, як саме їм потрібно сприймати Його? Певно, у такий спосіб Ісус ще раз наголошує на важливості проповіді Царства Божого, яка має не лише духовний вимір, але й суспільно-політичний.
Христос проголошує, що Його жертва стала не лише початком духовного відкуплення людини, але й повернення людства та всього творіння до володарювання Бога. Ми бачимо, що увесь шлях служіння Ісуса приводить саме до цього моменту проголошення Його царем, який переможно входить до столиці. Кульмінацією Його історії стає хресна жертва Ісуса, Який, словом, був розп’ятий під написом «Цар юдейський».
Примітно, що одразу після опису входу Ісуса в місто, де ми бачимо Його смиренний характер, євангеліст Лука описує, як Він перевертає торгові столи в храмі, кидаючи виклик тогочасній релігійній та бізнесовій еліті. Так, Ісус підважує той спосіб устрою храмового служіння, що був просякнутий неправомірним збагаченням, замість істинного поклоніння ЯХВЕ. Часто смирення Христа оцінюється як слабкість і покірливість, однак цей уривок показує Його категоричність, адже Він не зміг мовчати, коли побачив несправедливість та неправомірність людських дій, що паплюжать дім Його Батька.
Слідуючи прикладу Христа, ми можемо насамперед проявляти упокорення Богові, служачи ближнім, стаючи близькими з ними в їхніх стражданнях, бідності та повсякденній простоті. Створюючи осередки реальності втілення Христових ідеалів, ми кожного дня вибудовуємо Його Царство. Але водночас, зустрівшись з несправедливістю, підривом уявлення про істину та зрештою неприпустимими злочинами, християнин не може не здійснювати радикальних дій, щоб їх зупинити.
Дай Боже нам зрозуміти, до чого Ти закликаєш нас сьогодні, щоб ми справді змогли уподібнюватися Христові в цей непростий час!
Текст: Д-р Павло Шевчук, керівник програми «Прикладне Богослов’я» УЄТС.
Ілюстрація: Mike Moyers