Життя і служіння семінарії в умовах війни

Завершується вісімнадцятий день війни й третя неділя, коли багато помісних церков в Україні знаходяться в розсіянні через війну і не можуть мати спільного богослужіння. Але весь цей час ми переживаємо неймовірну єдність Церкви Христової та бачимо як багато християн великими та маленькими волонтерськими командами служать там, де вони є.

Сьогодні ми нарешті можемо сказати, що всі наші студенти та працівники з сім’ями, які потребували евакуації, знаходяться у більш безпечному місці. Сьогодні ми хочемо більш детально поділитись з вами тим, як ми жили всі ці дні війни, що робимо сьогодні, яке маємо свідчення Божої милості, а також жертовності та єдності Його Церкви.

Приблизно за десять днів до початку війни ми розробили план на три різні сценарії перебігу подій. Тоді ми вже знали, що нас готові прихистити церкви на Закарпатті, у випадку, якщо ми будемо потребувати евакуацію. Проте ми не мали жодної змоги виїхати з Києва у перші дні через декілька причин. Найперше через те, що нам потрібно було вивезти групу людей біля семидесяти осіб, а для такої кількості людей неможливо було знайти транспорт у найперші дні масової евакуації та колапсу на дорогах.

Пуща – Водиця – це дуже тихий і безпечний курортний район Києва, але з першого дня почались запеклі бої на Гостомельському аеродромі, який знаходиться відносно близько. На другий ворожі танки змогли прорватись на Оболонь та Куренівку і були бої в цих районах. Тому ми знаходились у відносно безпечному місці, але дороги навколо нас були дуже небезпечними. Тому всі студенти та працівники семінарії, перші декілька днів переховувались у тимчасовому укритті у двох підвалах наших будівель. Крім того, наш ректор Іван Русин опинився заблокованим в місті Буча, через підрив мостів, і ми вчились координувати свої рішення і дії в екстрених ситуаціях на відстані.

На третій день ми змогли організувати евакуацію для першої групи людей, які цього найбільш потребували. Цю групу гостинно приймала команда служіння «Дім Гідності», яка служить людям з інвалідністю у Житомирській області, де вони чекали всіх інших, щоб разом рушити далі на Захід. Ми їм впали як сніг на голову, і вони були готові забезпечити всіх їжею та ночівлею за домовленістю з сьогодні на сьогодні й пропонували значно більше, ніж ми просили.

Перша група налічувала 15 людей і виїхала тим транспортом, який був у семінарії. Але ми поняття не мали як вивезти всіх інших. Але виявилось, що в той день одна сім’я з села Поляна просто скинулась і купила великий автобус, щоб нас евакуювати. І це був ще один приклад жертовності, на який ми зовсім не очікували. Четвертий день війни був цілодобовим комендантським часом. Тому ми змогли виїхати лише на 5-тий день.

Всі церкви, які чули про те, що ми їдемо через їхнє місто, дзвонили нам і пропонували зупинитись у них на ніч. Ми зупинились біля міста Тернопіль, щоб зранку рухатись далі. І команда церкви «Етнос» була готова нас зустріти та нагодувати серед ночі. Ми прибули на Закарпаття ввечері шостого дня, де нас прийняли БЦ “Віфанія” та ще три церкви у трьох населених пунктах.

Частина команди УЄТС разом з ректором, який дивним чином зміг виїхати з Бучі свідомо залишилась у Києві, щоб служити людям по місцю. Автобус, який нас привіз, вже здійснив декілька рейсів у Київ і назад, щоб доставити продуктову і медичну допомогу та евакуювати нові групи людей. І ми дуже вдячні багатьом церквам і місіям за можливість служити однією великою командою у цій справі. Не тегаємо всі назви задля безпеки. Але Господь точно знає ваші імена.

Через два дні після того, як ми виїхали з семінарії, почалась масова евакуація всіх жителів Пущі-Водиці всім, хто залишався на території УЄТС довелось виїхати. Також ми переживали й продовжували молитись за нашого працівника відділу кадрів, Наталію Мунєнко, яка була в місті Ірпінь разом з сином з інвалідністю. Їй допомагали вибратись з дому волонтери з Ірпінської біблійної церкви. Також ми молились за сім’ю Михайла Багнюка, яка була в Бучі, і декілька днів не могла виїхати через облогу міста. Вони опинились у безпечному місці лише на шістнадцятий день війни.

Ми хочемо подякувати Богові, що він зберіг кожного студента і працівника семінарії. Ми дуже дякуємо всім церлвам і кожному, хто послужив і продовжує служити у ці дні. Просимо вас молитись за всю команду, яка лишилась у Києві, недалеко від семінарії, щоб Бог їх беріг і давав сили для того служіння, яке вони звершують кожного дня, зустрічаючи нові виклики та потреби. Декілька працівників і випускників семінарії зараз служать у ЗСУ та ТРО, просимо також молитись про їх захист і перемогу.

На сьогодні бої підступили зовсім близько до Пущі-Водиці. На жаль, мусимо повідомити, що будівлі УЄТС вже зазнали ушкоджень. Просимо вас молитись про кампус семінарії, щоб Бог зберіг його від більшого руйнування. Моліться також за нас, щоб ми могли бути частиною Місії Бога в тих умовах і обставинах, які ми всі спільно проходимо, за те, щоб ми могли звершувати нашу місію, служити церкві та трансформувати суспільство, саме так, як хоче від нас цього Бог сьогодні.