Зустріч з Учителем

Зустріч з Учителем 

«Учитель» – це слово може для нас звучати буденно й святково, поблажливо й піднесено, скромно й зверхньо. Ми згадуємо власних вчителів зі вдячністю, з іронією, зі сміхом, з відразою, а іноді й з ностальгією. Нашими вчителями були мами, сусіди, старші брати та сестри, пастор або ж шкільний вчитель, викладач в університеті чи семінарії. Певен, ми зустрічали вчителів суворих, смішних, добрих, уважних, зацікавлених і відсторонених. Ставлення та цінність покликання вчителя, попри усі виклики, які зустрічають представники цієї професії, кожен розуміє з огляду на власний досвід, адже ми мали й не надто хороші «зразки». Були, однак, і такі зустрічі, такий досвід, що пробуджував нас, відкриваючи нові світи. 

Протягом життя ми мали зустрічі з багатьма вчителями, і, сподіваюсь, принаймні одна з них мала потужний, глибокий вплив на становлення напряму нашого життя. Такою зустріччю для християнина є знайомство з Христом, Котрий названий в Євангеліях Вчителем десятки разів. На Його прикладі ми можемо побачити, що значить бути хорошим вчителем і для інших. Про одну з таких зустрічей йдеться в оповіді про Натанаїла, що записана в Євангелії від Івана. Думаю, уважний читач знайде чимало спільного в цій історії: зокрема, так само як і Натанаїл, до зустрічі з Вчителем ми бували занадто сповнені собою, власними упередженнями (1:46). І, мабуть, найкраща відповідь упередженням, – слова Пилипа: «Йди – і подивися». 

Ось ще кілька спостережень з цієї історії.

Найперше, зустріч з Учителем починається з визнання. Хороший наставник починає з того місця, де ми є зараз. Ба більше, він здатний побачити в нас те, що ми самі не бачили, не знаходили в собі. Необхідність визнання нагадує про гідність кожного учня, адже нас визначає не те, звідки ми прийшли, але ким ми можемо стати. Відвага  бачити інакше не лише світ, істину, але й самого себе – ось результати роботи справжнього вчителя. 

По-друге, така зустріч провадить нас до відкриттів: «Я бачив тебе, як ти був під смоковницею» (1:48). У словах справжнього Вчителя немає зверхності – його радість у тому, щоб спостерігати як учні відкривають для себе нові виміри істини, блага та краси. 

Нарешті, у словах Вчителя є виклик: «Ще більше від цього побачиш» (1:50). Навчання передбачає важку роботу, саме тому, парафразуючи відомий вислів, небагато хто навчається глибоко, щиро, чесно, по-справжньому, але й з них чимало полишають це заняття, отримавши диплом. Адже, виклики які ми зустрічаємо в процесі, можуть похитати нашу певність у засвоєних знаннях, власних силах та навіть у нашій вірі. Але такий виклик не має на меті зруйнувати нас, проте навпаки зміцнити. Інколи в процесі навчання ми переживаємо справжній біль, навіть фізичні страждання, та тільки так зростають і міцніють наші «м’язи» учня. 

Врешті-решт, саме завдяки вчителю ми відкриваємо красу Божественного: «Вчителю – Ти Син Божий» (1:49). Тож сьогодні ми з вдячністю згадуємо наших вчителів, а також того Учителя, Який запросив нас до захопливої мандрівки, сповненої пригод, викликів та відкриттів, і, поза сумнівом, ця мандрівка була варта того, аби її розпочати.