День гідності та свободи

День гідності та свободи — пам’ятна дата двох революцій, що змінили хід української історії. Хоча революцій загалом було більше, і всі вони змінювали хід історію, саме ці дві події стали символом утвердження свободи й боротьби за гідність.

Цей день був визначений такими словами:

Процитований текст починається однією з найвищих цілей, яку тільки може мати суспільство: «З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії…». Хто не погодився б з такою метою? Проте утвердження ідеалів свободи й демократії ризикує розбитися об холодну реальність, де головне — щоб свобода залишилась лише в промовах і постановах та святкувалася в пам’ятні дні, а не в повсякденному житті. На практиці ж справжнє утвердження демократії — це безперервна боротьба з постійними, знайомими викликами, де громадянам знову й знову доводиться виявляти мужність, щоб захищати права й свободи там, де вони вже, здавалося б, здобуті. А потім інші вшановуватимуть їхні подвиги в промовах, де ті ж ідеали постануть у статусі «досягнень», що й досі далекі як ніколи.

Слова про «віддання належної шани патріотизму й мужності громадян», які «постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина», нагадують, що всі ті, хто став на захист України тоді й тепер, є «лицарями демократії». Вони заслуговують не лише щорічної шани, а й щоб їхня справа жила в реальних змінах і щоденній турботі про якість життя країни. Справа, заради якої вони пожертвували своїм життям, має стати частиною сьогодення, а не лише гарною риторикою. Проте на практиці ці «лицарі» нерідко стають загрозою — не для свого народу, а для їхніх антиподів, тобто тих, хто бажає не змінювати статус-кво.

Слова про «національний інтерес нашої держави та її європейський вибір» — це потужні орієнтири розвитку. Але цей шлях вимагає більше ніж просто бажання. Щоб рухатися вперед, доведеться перетворити ці слова на щоденну працю, на послідовні зміни в системі, на відкритість і відповідальність кожного — від громадянина до державного службовця. Цей процес не слід сприймати як надмірну жертовність або високі зусилля. Радше це звичайна даність, життєва норма для країни, яка хоче розвиватися. Життя в країні може стати якісним тоді, коли ми повсякденно виконуємо свої обов’язки не покладаючи рук і робимо свою справу чесно, незалежно від масштабу цієї справи. Лише через таку повсякденну відповідальну діяльність ми можемо бодай трохи наблизити до реальності, де є «національний інтерес та європейський вибір». 

На практиці залишається лише здогадуватися, що насправді кожен українець вкладає в поняття «національний інтерес» та «європейський вибір»… Та й хто, зрештою, має роз’яснити їхній справжній зміст? І так само постає питання: що означає працювати не покладаючи рук та виконувати свою справу чесно? Адже спокуса обрати легший шлях є завжди. Бо простіше зробити мінімум. Але чи завжди цей шлях буде чесним? Чи приведе він до чогось справжнього? І відповіді на ці питання кожен з нас має дати особисто.

Доки триває утвердження ідеалів свободи й демократії, а не життя відповідно до них; доки вшановують тих, хто віддав життя за ці ідеали, але не продовжують їхню справу; доки визначають, що означає спільний інтерес і як його досягти, — чого варто очікувати? І чи варто? Чи, можливо, краще нічого й не очікувати? 

Можливо, якщо ставитися до цієї дати лише як до буденної позначки в календарі, а не як до символу пам’яті, що з’єднує минуле й сьогодення, вона втрачає свій потенціал. Без живої пам’яті, яка надає глибини, така дата не здатна пробудити нове ставлення або змусити нас замислитися.