Серце поклоніння

Що більше й довше ми щось робимо, то більш рутинним це стає для нас. Що більш звичним стає для нас служіння, то менше ми про це думаємо й дедалі сильнішою стає спокуса робити все, як кажуть, «по накатаному»: спиратися радше на досвід і свої можливості, ніж на потребу в керівництві Духа Святого. А що менше ми про це думаємо, то легше нам втратити справжній сенс того, що робимо. Та, втративши справжній сенс служіння поклоніння, легко скотитися до підроблення й стати фальшивкою. 

Служителям поклоніння (лідеру, вокалістам, музикантам) важливо мати такий момент чесної розмови із собою й з Богом, щоб нагадати собі основу поклоніння — те, що насамперед цінне для Бога й вирішальне для нас. Важливо час від часу ставити собі питання:

Ці й інші важливі питання допомагають нам триматися правильних орієнтирів, оновлюватися, переосмислювати та наповнюватися новими силами для подальшого служіння. Роздуми далі якраз і є такою спробою нагадати про серце й сенс поклоніння.

Пригадаймо історію першого описаного в Біблії поклоніння. Це спільне поклоніння двох рідних братів: Каїна та Авеля. Обидва прийшли, щоби принести Богу жертву — найкраще з того, що вони мали. Завершення цього поклоніння неочікувано драматичне — стається братовбивство й смерть.

Цікаво, але в цій історії ми не знаходимо жодного натяку на суперництво або ворожнечу в стосунках між Каїном та Авелем як до, так і під час жертвоприношення. Напруження з’являється тоді, коли Бог зробив Свій вибір між двома приношеннями, прийнявши одне й знехтувавши («не звернув уваги») другим. Для Каїна такий вибір був неочікуваним, він сильно засмутився й «спохмурніло його обличчя».

Коли ми міркуємо про корінь проблеми Каїна й чому все сталося саме так, у нас виникає багато питань… Чому Бог поставився так вибірково до дарів братів? Чи робить Він це навмисно, щоб спровокувати певну реакцію Каїна, інакше кажучи, випробувати його серце? Чи, можливо, Божий вибір — це не провокація, а реакція на щось неугодне в поведінці або серці Каїна?

Віднайти відповіді на ці питання допоможе аналіз реакції Каїна на Божий вибір у поклонінні двох братів. Реакція Каїна може багато чого розкрити нам про його ставлення й розуміння і Самого Бога, і суті поклоніння.

У язичницькій культурі жертвоприношення було розповсюдженим методом задобрювання богів: щоб бог грому не розгнівився на нас і не нашкодив нашому майну, нам треба його задобрити жертвою. Такий підхід ґрунтується на принципі «я тобі — ти мені»: я задобрюю божество жертвою, а в обмін отримую те, що мені потрібно або чого я хочу. В основі такої практики поклоніння лежать інтереси людини, егоїзм.    

Біблійна ж сутність жертвоприношень вкрай інша, ніж у язичницькій традиції. Жертва у світлі Писання — це результат глибинних щирих стосунків з Богом. Приносячи жертву, людина визнавала верховенство Бога у своєму житті, виявляла акт довіри Йому, дякувала, спокутувала свої гріхи й провину, просила Його про щось. Інколи Сам Бог випробовував стосунки на міцність і довіру, просячи людину принести в жертву щось їй важливе, як в історії з Авраамом та його сином.

Біблійне жертвоприношення — це про стосунки між людиною й Богом: або про встановлення цих стосунків, або підтримання, або відновлення. Саме тому в першому розділі книги пророка Ісаї Бог говорить, що велика кількість жертв Його народу стала тягарем для Нього! Він каже, щоб вони більше нічого не приносили, бо все це надаремно й огидно для Нього, Він не сприймає та ненавидить усе це! Чому Бог такий категоричний тут? Бо для Нього жертва сама собою (навіть найкраща, найдорожча, відбірна) — ніщо. Господь очікує стосунків і послуху, про що й каже їм: «Приходьте й порозмовляємо»! А далі говорить, що очікує переміни їх життя.

Повертаючись до історії Каїна, ми бачимо підтвердження, що Богові важливі стосунки, а не жертва як така. У цій ситуації саме Бог був першим, хто ініціює діалог з Каїном: «Чому став ти розгнівався, і чому твоє обличчя спохмурніло?». Бог вказує Каїну на його гріх і радить йому панувати над ним. Після того, як він вбиває свого брата, Бог знову першим ініціює розмову, запитуючи: «Де Авель, твій брат»? На що Каїн відмахується своїм: «Не знаю, хіба я сторож мого брата?». Але Бог говорить до Каїна й далі.

Яку модель поведінки показує Каїн? Ми не чуємо від нього запитань до Бога: «Чому?», «За що?», «Для чого?», «Що я зробив не так?». Жодного питання. Жодної ознаки зацікавленості в діалозі. Мовчання й загравання з гріхом. Про що це може свідчити? Чи не вказує це на мотиви й очікування Каїна від Бога, схожі на язичницьку модель жертвоприношення «я тобі — ти мені»?

Якщо ви підготували для когось подарунок або у вас є гарна пропозиція, а людина не прийняла вашого дару чи пропозиції, реакцій на це може бути як мінімум дві. Дуже природно в такій ситуації дистанціюватися, образитися, розгніватися й, можливо, навіть розірвати стосунки. Друга реакція протилежна: ви намагаєтесь зрозуміти, чому людина відмовилась від вашого дарунка й що ви зробили не так або чого не врахували? Ці дві протилежні реакції свідкують про різні мотиви та різний рівень стосунків між людьми.

Перша реакція вказує, що людина не зацікавлена в щирих і справжніх стосунках або що людина розглядає ці стосунки як спосіб самореалізації та пошуку вигоди для себе (контроль і домінування). У такому разі за подарунком або пропозицією стоїть особиста зацікавленість дародавця. 

Друга ж реакція свідчить, що людина дійсно щиро зацікавлена зробити приємне іншій людині. Відмова приймати пропозицію або дарунок спонукає таку людину до роздумів і бажання зрозуміти, що та як можна виправити зараз або в майбутньому. Тому в такій реакції є готовність до діалогу й місце смиренню[1].

Історія про перше на сторінках Біблії поклоніння двох братів нагадує нам, як важливо мати правильні мотиви в нашому служінні Богу та будувати справжні й глибокі стосунки з Ним. Без цього ніякі пісні, навіть з неймовірно глибоким сенсом і правильним богослов’ям, з активною емоційно-фізичною залученістю людини в процес поклоніння (піднесені руки, заплющені очі, усі ридають тощо), з надпотужним музичним виконанням та високотехнічним супроводом не безсиле «задобрити» або зворушити Бога. За всім тим, що ми граємо та співаємо в церкві має стояти послух Богу, довіра й щирі стосунки з Ним, у яких немає місця «я Тобі — Ти мені». Наш Бог вартий безумовної хвали й вдячності.  

Поклоніння починається далеко за межами співу чи будь-якої нашої діяльності в церкві. І якщо в нашій церкві поклоніння на високому або найвищому рівні, але ми відчуваємо, що щось не те або що ми загралися в поклоніння, то, можливо, час зупинити музику й повернутися до мотивів і стану серця…  

[1] Приклад з подарунком і реакцією на відмову прийняти його взята з проповіді «Стосунки в спільноті» Радислава Тацюна.