Страсна п’ятниця: драма правди та неправди

У Страсну п’ятницю ми розмірковуємо над Його хресним шляхом. Чому ж Він був убитий? Відповідь болісна у своїй простоті: «тому що ми зненавиділи Правду». Це не просто емоційне твердження, а реальність, яка змушує задуматися: «хіба не так було тоді — і не так є нині?»

Згадаймо біблійні тексти, які описують останній шлях Ісуса — від Таємної вечері до поховання. Усі вони свідчать, що Христос — втілення Правди — протистояв неправді. Це була не лише історія страждання, а й драма Протистояння.

Таємна вечеря 

Зав’язка: Христос знає, хто зрадить, але не викриває зрадника. Він не відповідає на підлість агресією — лише говорить про любов. 

Арешт

Ісус виходить назустріч тим, хто прийшов зі зброєю, наче до злочинця. Вони не хочуть бачити, що перед ними — невинний. Вони лише виконують наказ, не усвідомлюючи, що арештовують саму Правду.

Суд і зречення Петра

Неправда панує в залі суду й у дворі. Ті, хто має говорити Правду, її уникають. Ті, хто був найближче, — бояться її. Правда залишається на самоті. Усі ховаються.

Перед Пилатом

Влада обирає зручність, а не Правду. Пилат умиває руки — як і кожен, хто не хоче брати на себе відповідальність за вибір між Правдою і неправдою.

Зрада, знущання, хресна дорога

Христа не просто відкидають — з Нього глузують. Його принижують, б’ють, знущаються. Змушують нести хрест, наче тягар поразки. Він здається слабким. Але ті, хто Його мучить, не вірять, що сила може бути в Правді. Тому й прагнуть її знищити.

Розп’яття

Кульмінація: Ісуса прибито до хреста. Він майже не говорить — лише стогне від болю. Неправда тріумфує, бо вважає, що знищила Правду. Але ще не кінець.

Розбійник

Навіть у найтемніший момент, коли здається, що неправда тріумфує, залишається вибір. Серед загального глуму й зневаги лунає голос, який обирає Правду, — і знаходить надію. Один розбійник продовжує насміхатися, а інший — визнає Правду.

Смерть

Христос помер. Темрява огорнула землю. Мовчання смерті звучить гучніше за будь-які слова. Цей момент вже не можна змінити, і здається, що неправда остаточно перемогла Правду. 

Біля хреста

Гучне мовчання смерті пронизується болісною вірністю тих, хто бачить Ісусову смерть. Здавалося б, їхня слабкість у тому, що вони не можуть допомогти Йому, але насправді це сила — бути поруч з Ісусом, навіть коли здається, що неправда перемогла й все скінчено. 

Зняття з хреста і поховання

Розв’язка: Неправда, здається, каже «Все», стверджуючи свою перемогу. Але це ще не кінець, і в цьому є прихована надія.

Запечатання гробу 

Печатка й охорона гробу — символ відчайдушної спроби більше не чути голосу Правди. Це виявляє, що неправда боїться та сумнівається у своїй остаточній перемозі.

Хресний шлях — це драма протистояння Правди та неправди. Правда страждає, але не боїться. Вона діє, але не зраджує себе. Вона здається слабкою. Неправда ж зраджує, знущається, чинить насилля. І здається, що саме вона сильна й перемагає. Але ця перемога — лише ілюзія. Бо Правда, хоч і не така гучна й агресивна, залишається живою. І врешті-решт саме вона перемагає.

Правда оголює найпотаємніше. Вона відкриває нас — не такими, якими ми хочемо здаватися, і не такими, якими нас бачать інші. Вона змушує нас поглянути вглиб  і впізнати в дзеркалі Правди себе справжніх.

Правда руйнує самообман. Вона трощить наші уявлення про себе, розбиває ілюзії влади й контролю — над іншими, над обставинами, над собою. Вона змушує бачити світ іншим, непривітним, незручним.

Ми ненавидимо Правду, бо вона ставить нас перед вибором. А вибір — це біль. Легше позбутися Правди, ніж змінити себе.

Правда не дає забути. Вона повертає до болю, до відповідальності, яку ми уникаємо. Вона ходить за нами, поки ми не наважимось подивитися їй в очі.

Правда не підвладна маніпуляціям. Її не можна обійти, не можна замовчати. Вона стоїть непохитно, як скеля, і тим самим постійно викриває брехню.

Правда не грає за нашими правилами. Вона не підбирає зручного моменту, не дбає про дипломатію. Вона приходить, коли хоче, і говорить прямо — і завжди правдиво, навіть тоді, коли боляче.

Правда руйнує комфорт. Вона не дозволяє жити «в півтіні»: бути «трохи чесним», «трохи добрим», «трохи вірним». Вона вимагає справжності, послідовності й дії.

Ми ненавидимо Правду. Правду як Істину. Правду як викриття. Правду як світло, що проникає в темряву. Ту Правду, яку ми зраджуємо, — і водночас шукаємо. Бо десь глибоко знаємо: тільки вона може нас звільнити. І саме її Христос приніс у світ. І саме її ми не витримуємо.

Хресний шлях — це не лише історія страждання. Це драма Правди та неправди. У ній ми впізнаємо себе: ніби дивимося у дзеркало, яке показує нам правду про нас самих. Чи готові ми її прийняти? Адже хрест Ісуса й далі стоїть перед нами — як виклик, як запрошення зупинитись і подивитися в очі Правді.