35-річчя незалежності України

Сьогодні ми святкуємо 35-річчя незалежності України. 

Коли міркую про незалежність у контексті України, мені майже одразу думається про концепти звільнення, віднайдення (зокрема ідентичності), формування, реконструювання. Тобто десь усе це — про віднайдення себе як нації і держави після багатьох років (чи навіть століть) історії поневолення й спроби знищення. 

 Мені важко оцінити, добре ми справляємося чи не дуже (і зрозуміти, які «маркери» взагалі мають бути точками відліку, щоби виводити якісь висновки), проте є декілька аспектів, про які хотілося би згадати сьогодні.

І цей потік думок веде мене спершу до історії єврейського народу. Але не до історії виходу з Єгипту, а до історії входу в землю обіцяну, причому в інтерпретації книги Повторення Закону. 

У цій історії помічаю кілька цікавих принципів, які здаються мені важливими в контексті ідей звільнення, формування, віднайдення, ствердження — того, що, на мою думку, і формує незалежність народу.

Перший принцип виростає на межі між виходом з Єгипту і входом до землі Ханаанської. Незалежність, яка виростає зі справжнього звільнення, має два складники: незалежний від чогось і завжди для чогось. 

Бог виводить народ з (або «звільняє від») рабства: з культури й світогляду, де було конкретне ставлення до людей, конкретні закони й цінності (які, до речі, не відповідав задуму Божому), «для» того, щоби сформувати з них якісно інший народ з іншою культурою, ставленням, цінностям, світоглядом, поклонінням тощо. Ба більше, Ягве формує свій народ так, щоби через них звучало свідчення про Нього (мудрий народ свідчить про мудрого Бога, який стоїть за ними).

Звільнитися від російських наративів, загарбників, від мислення підпорядкованого й другорядного народу — це лише перша частина шляху «звільнення». Наступний крок — для якого державного устрою ми прямуємо? До яких цінностей? Яких законів? Яку державу ми творимо (не словами, а діями), як ми лунаємо на міжнародній арені? Врешті, як ми ладнаємо між собою, як даємо раду і старому, і новому, і хорошому, і не дуже в нашій історії, ментальності тощо?

Другий принцип про незалежність, який може засвідчити історія входу до землі обіцяної, — це відповідальність, про яку текст, здається, нагадує постійно: пам’ятай (діла й чудеса Господні; шлях, яким ішов; місце, з якого вийшов; завіт, який уклав тощо), дій (іди й населяй землю; завойовуй; дбай про справедливість на землі, а ще — не бійся!), обирай (благословенне життя чи життя прокляття) і неси відповідальність за свій вибір.

Бог ще на початку окреслює, яке саме життя й стосунки між людьми на землі призведуть до її процвітання. Відповідальність людей — обрати те, що несе життя. Зрештою, потім саме до цього народ будуть вертати пророки: вони будуть нагадувати про наслідки від виборів і дій, які люди роблять. 

Мені здається, відповідальність як риса дуже імпонує Україні. У нас якось гарно виходить бути небайдужими до того, що відбувається, а коли бачимо, що щось іде не так, пробуємо полагодити це або ж зробити так, щоби почало працювати так, як нам треба.

Сподіваюся, ми дедалі більше будемо удосконалювати цю рису у своєму культурному коді. Ба більше, будемо чимраз краще розбиратися, а які принципи життя призведуть до процвітання й добробуту нашого народу? І послідовно втілювати це бачення. Особливо про праведність, справедливість і милість, про які згадували на День української державності.

Третій принцип, який зчитується з наративу входу народу до нової землі, — це ідея приналежності. Так-так, незалежність не нівелює приналежності. 

Коли єврейський народ учиться жити з новонабутою незалежністю, вони водночас учаться приналежності. По-перше, конкретному Богові й підпорядкуванню свого життя Його принципам для них. По-друге, одне одному в тому, щоби являти між собою справедливість, праведність, доброту, милосердя, турботу — текст часто звертається до них у множині: «ви». По-третє, народам довкола себе, бо Бог учить їх і правильному ставленню до сусідів. У Повторенні Закону, розділі 2 Бог чітко окреслює Ізраїлю, які народи йому не варто чіпати й просто пройти повз (просити дозволу, купляти продукти тощо), а на які території нападати, адже вони є обіцяними їм «межами». 

 Тобто, хоча ми можемо думати про справжню незалежність як про щось, коли ми не підпорядковані нікому й нічому і над нами тільки Чумацький шлях, проте, схоже, справжня незалежність — це про усвідомлення, а які зв’язки ми формуємо між нами всередині? Між нами й нашими довколишніми (а відтак, кому яку раду ми даємо)? А які — між нами й Богом, якому ми поклоняємося (або богом чи богам)? 

Звісно, я розумію, що історію Ізраїлю не можна безпосередньо накладати на наш народ, а Божі обіцянки їм не є обіцянкою нам. Але все ж у всій цій великій Божій історії я бачу конкретні принципи, або Божі закони, за якими створено цей світ (хай навіть добрий задум і було покалічено гріхом) і які діяли і тоді, і сьогодні.

Тож, зрештою, як показує історія єврейського народу й завіт, спрямування твого звільнення, відповідальність, яку ти береш, і твоя приналежність визначатимуть, якою буде твоя незалежність — чи буде вона справді вільною, благословенною, квітучою. Бо щойно народ відкидав Бога, принципи й цінності в стосунках між собою і з іншими, на них чекали війни, виснаження, безлад і стан, коли кожен робив, що вважав за потрібне. Зрештою, знову був залежний від зла.