Минулого тижня стіни Української Євангельської Теологічної Семінарії знову наповнилися глибокими роздумами, щирими молитвами та практичною працею. Тут відбулася друга сесія програми “Майстерня соціального служіння – Суперстар”, яка об’єднала лідерів і служителів з різних куточків України, покликаних служити особливій, часто забутій категорії — людям літнього віку.
Учасниками програми стали 36 студентів із 19 міст України. Це лідери з різних християнських конфесій, які приїхали як із мегаполісів, так і з невеликих селищ. Кожен з них несе вогонь турботи про літніх людей і прагне формувати в своїй громаді нову культуру поваги, гідності та практичної любові.
Служіння в тіні війни
Ми навчаємось і служимо в умовах повномасштабної війни. Це реальність, яка щодня кидає виклик нашій вірі, витривалості й людяності. Особливо боляче війна вражає літніх людей — тих, хто вже і так є вразливим, часто самотнім, позбавленим базової підтримки. Деякі втратили домівки, інші — здоров’я чи найрідніших. Але саме тому наше служіння сьогодні таке важливе: ми можемо стати для них знаком Божої турботи у дуже темний час.
Від ідеї до дії: Практичне навчання для реального служіння
Цього разу учасники програми поринули в надзвичайно важливі теми: створення бюджету, написання грантів, планування команд і — найголовніше — презентацію власних соціальних проєктів як дипломних робіт. Це був не просто інтелектуальний виклик, а справжній прорив у розумінні, як зробити служіння старшим людям системним, професійним і впливовим.
Семінарія формує серце і бачення
Те, що такі знання йдуть не з бізнес-шкіл, а саме із семінарії, є глибоко символічним. Бо тут навчають не просто методик — тут формують серце. Семінарія дає інструменти, що поєднують милосердя з мудрістю, щирість із структурністю. І це саме те, що зараз потребує українська церква — глибока, компетентна, зріла діаконія, яка торкається не тільки фізичних, а й душевних і духовних потреб людей.
Надія оживає через проекти
Особливим моментом цієї сесії стала презентація проєктів учасників. За кожним стояли живі історії — біль, самотність, забуття… але також і мрії, нові форми турботи, ідеї для центрів денного перебування, програм наставництва, мобільних команд допомоги. Те, що ще кілька місяців тому було лише внутрішнім бажанням, тепер оформлено в чіткі кроки, бюджети й стратегії.
В атмосфері довіри й підтримки учасники не лише навчались, але й зміцнювались у своєму покликанні. Це був простір, де зрощуються не просто волонтери, а справжні лідери змін. І ці зміни стосуються цілого покоління. Бо коли служіння літнім людям набирає сили, це відновлює в них не лише побут — це повертає їм гідність.
Семінарія сьогодні — це набагато більше, ніж місце знань. Це місце, де Церква вчиться бути відповіддю на реальні соціальні виклики країни. І якщо ми хочемо бачити, як Україна зростає в зрілості, любові та повазі до кожного життя — саме тут, у навчальних аудиторіях, усе починається.
Творімо ж добро невтомно, і пожнемо тоді вчасно, якщо не знесилимося й не відступимо.
Галатам 6:9, UMT
Дякуємо Богові за те, що через знання, спільноту та покликання ми можемо змінювати долі — і навіть цілі покоління.
