Рік, що нас змінив

 

 

24 лютого 2022 року розділило наше життя на «до» і «після». Цей рік став великим випробуванням для кожного з нас. Тож ми вирішили дізнатись у студентів та співробітників семінарії, як останній рік змінив їхнє життя.

 

 

Як вас змінив цей рік? Що ви усвідомили? Що змінилось у ваших цінностях, характері тощо?

 

«Війна залишає свій відбиток. Я стала дуже чутливою до звуків. Раніше теж ходили трамваї, щось грюкало, падало, але тоді я не звертала на них такої уваги й не реагувала так, як зараз. Тепер кожен неочікуваний звук насторожує та лякає. Усвідомила, що так, як було раніше, уже ніколи не буде. Уже не зможу найближчими роками поїхати з рідними на відпочинок до Чорного моря в Херсонській області. Уже, мабуть, із багатьма не побачуся, бо чимало знайомих далеко за кордоном, а когось вже немає з нами тут на землі… Але не втрачаю надії, що з Божою допомогою буде краще».                 

 Жанна Тацюн, керівник програми  «Музичне служіння і богословʼя».

 

 

«За цей рік я дуже подорослішала. Навчилася швидко реагувати й приймати важкі рішення, заповнювати документи, цінувати кожну мить. Іноді я стаю дуже жорсткою і холодною, а іноді – настільки емпатичною та милосердною, якою не була ніколи. Я завжди любила планувати своє життя, але з приходом війни відчула, що не можу контролювати нічого. Я почала жити, довіряючи Богу кожен день».

Анастасія Пригродська, студентка програми «Музичне служіння і богословʼя».

 

 

«Напевно, 2022 став часом випробувань і викликів. Більше усвідомив, наскільки ціную те, що є родина: дружина, діти, родичі. Вперше та всерйоз побачив цінність дружби й готовності жертвувати – ніколи ще не відчував любов агапе настільки міцно».

Олексій Травніков, керівник програми «Основи сімейного служіння».

 

 

«Рік видався надто важким. Але разом з тим і дуже цікавим. Коли прийшов час обирати, їхати з дітьми за кордон чи залишитися в Україні, наша сімʼя вирішила залишатися. І я не жалкую про цей вибір. Зрозуміла, що Бог дав мені милість жити й мати родину, дав у серце милосердя до людей». 

Еріка Годинець, кухар УЄТС.

 

«Рік війни для мене був важким не тільки через те, що відбувалося навколо мене, а й тому, що я втратив сина, якого сильно любив. Смерть сина під час війни вплинула на переживання війни й на сприйняття всього, що відбувається, – настільки, що поки дуже складно це пояснити чи бодай вдягнути в потрібні слова. Є усвідомлення особистої безповоротної втрати».

Федір Райчинець, завідувач кафедри богословʼя.

 

 

Що з того, що ви ніколи не робили, вам довелося робити цього року?

 

«Бувати на полі бою, вивозити людей з-під обстрілів, ховатися від ракет у підвалах та окопах – це дійсно щось новеньке».

Олег Тепцов, студент програми «Музичне служіння і богословʼя»

 

«Підтримувати та підбадьорювати людей під час війни. Допомагати людям з евакуацією. Перейти на українську мову».

Сергій Флюгрант, старший викладач кафедри богословʼя.

 

«Мультистороннє життя, у якому ти одночасно керівник, лідер, видобувач ресурсів, працівник на полі, психолог, чоловік, пастор і будь-хто в будь-який момент».

Артем Радіонов, керівник програми «Майстерня соціального служіння».

 

«Цього року моя родина й уся церква почали готувати їжу та роздавати людям, яких я ніколи не знала. Дуже цікавий досвід». 

Еріка Годинець, кухар УЄТС.

 

«Готувати їжу на багатті. Змінити за рік чотири місця проживання».

Любов Багнюк, бухгалтер.

 

«Пакувати продуктові набори та кермувати фурою з теплими речами для ВПО на Закарпатті; плакати із вчителькою з Бучі, яка врятувала своїх дітей, вивізши їх з Київської області; дізнаватися про смерть друзів та їхніх дітей, які захищали нас на фронті».

Олексій Травніков, керівник програми «Основи сімейного служіння».

 

 

Яке рішення за цей рік було для вас найскладнішим?

 

«Виїхати з України та повернутися назад; призупинити свою активну діяльність у церкві та усвідомити, що це – окей». 

Тетяна Демʼянець, дизайнер-фотограф УЄТС.

 

«Покинути свій дім на 10 день від початку війни. Евакуювати майже всю церкву. Дозволити людям із церкви знайти іншу церкву за місцем перебування. Повернутися додому (попри відсутність газу, світла й води), щойно це стало можливим, відновити служіння й роботу в семінарі та долучитися до соціального служіння в громаді».

Сергій Флюгрант, старший викладач кафедри богословʼя.

 

«Найскладнішим є вибір матері, яка мусить заплатити власну ціну, – відпустити сина на війну».

Тетяна Тимошенко, шеф-кухар УЄТС.

 

«Вручити тата в руки благодаті й милості Бога та поважати його вибір залишатися з церквою в небезпечному місці».

Жанна Тацюн, керівник програми  «Музичне служіння і богословʼя».

 

«У мене був вибір: евакуюватися чи залишитись в Києві. І я вирішив залишатися та ще жодного разу не пожалкував про свій вибір». 

Олег Тепцов, студент програми «Музичне служіння і богословʼя».

 

 

У який момент ви бачили особливу доброту Бога?

 

«У тому, що і я, і моя дружина зберегли свою роботу, а відповідно – фінансове забезпечення для життя. Бог рясно благословив мою роботу різними проєктами, хоча від багатьох чув, що марно навіть думати, що хтось буде вкладати в країну, яка на межі виживання».  

Роман Швець, директор бібліотеки.

 

«Коли дуже дивовижним чином змогли виїхати живими з Бучі. У перший день гуманітарного коридору (9 березня) окупанти не впустили колону з автобусами для евакуації, тож ми, простоявши близько 5 годин на вулиці, повернулися додому. На другий день вирішили повторити спробу виїхати в загальній колоні. Але по дорозі до місця збору зустріли невеличкий автобус типу “Богдан”, який на сусідній вулиці вантажив людей для евакуації. Водій умовив нас сісти до нього, бо ця маршрутка була єдиною з усіх автобусів, яку окупанти пропустили заїхати. Ми благополучно виїхали й уже десь через пару годин опинилися в Києві на вокзалі».

Любов Багнюк, бухгалтер УЄТС.

 

«Тоді, коли мав нагоду втілювати Його присутність для тих, кому вона була найбільше потрібна!»

Федір Райчинець, завідувач кафедри богословʼя.

 

«Стільки чудес у своєму житті, як за цей рік, не бачила ніколи. Відтоді, як прийняла рішення виїхати, Бог посилав людей, які турбувалися про нас з братом. Коли моє місто почали бомбити, Бог зберіг мого тата, який знаходився в епіцентрі подій. Бог забезпечував фінансами просто неймовірними шляхами». 

Анастасія Пригродська, студентка програми «Музичне служіння і богословʼя».

 

«Увесь час. Багато рідних, близьких, друзів залишились живими, бо Бог їх зберіг».

Артем Радіонов, керівник програми «Майстерня соціального служіння».

 

 

Що з того, що відбувається в країні та вашому житті, ви на цей момент вважаєте перемогою?

 

«Що ми не здалися та не розгубилися, а навпаки згуртувалися, і кожен на своєму рівні намагався робити все, що потрібно для нашого спільного блага й перемоги!»

Федір Райчинець, завідувач кафедри богословʼя.

 

«Перемога – що ми досі живі й вистояли до цього часу, хоча вже заплатили високу ціну. Продовжуємо молитися, щоб ворог забрався з нашої України та наступив мир».

Костянтин Шалатонов, заступник декана з навчально-методичної роботи.

 

«Перемога країни для мене в тому, що Бог зближує віруючих усіх конфесій. Люди більше моляться й допомагають одне одному. У моєму житті найбільша перемога в тому, що я навчилася радіти життю. Мені в цьому сильно допомогла поїздка на жіночу конференцію в Туреччину. Дуже дякую семінарії за можливість туди поїхати. Я зрозуміла, що від мене залежить, який у мене буде день: веселий чи ні, довіряю я Богу чи ні, дякую Богу чи ні. Дуже радію, що обрала радіти, попри те, що буває дуже важко». 

Еріка Годинець, кухар УЄТС.

 

«Основна перемога – це жити, працювати, продовжувати створювати й не віддавати свою ідентичність гопникам зі зброєю».

Денис Кондюк, завідувач кафедри поклоніння.

 

«У своєму житті: 1) почала викладати виключно українською мовою; 2) довіра до Бога з війною тільки зросла – немає паніки, немає депресії, є усвідомлення, що Бог поруч, що Він проходить все разом із нами. І саме це усвідомлення Божої присутності зі мною, з моєю сім’єю, з моїм народом, з нашим військом – це перемога на внутрішньому рівні.

У країні: 1) церква з війною тільки зміцнилась, з’явилися нові церкви, молитва посилилась, робота/служіння церкви в суспільстві активізувалася – це перемога на духовному фронті; 2) радує, що з війною рівень національної ідентифікації та єдності виріс – це точно мінімум 1 крок в сторону до перемоги на національному рівні; 3) у політичній сфері теж бачу кроки, які свідчать про позитивну динаміку».   

Жанна Тацюн, керівник програми  «Музичне служіння і богословʼя».