В УЄТС стартувала докторська програма «Публічне богослов’я»:

4 листопада 2026 року в Українській євангельській теологічній семінарії відбувся круглий стіл «Розвиток публічного богослов’я: роль Церкви, навчальних закладів та суспільства». Зустріч стала урочистим стартом докторської програми УЄТС «Публічне богослов’я», яку семінарія реалізує у партнерстві з Одеською богословською семінарією та Східноєвропейським інститутом теології в межах Східноєвропейської докторської школи. Наживо та онлайн у круглому столі взяли участь викладачі та науковці УЄТС, Одеської богословської семінарії та Східноєвропейського інституту теології, представники Міністерства освіти і науки (МОН) та Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), а також перші аспіранти програми.

Захід відкрив молитвою модератор Федір Райчинець, доктор філософії, старший викладач УЄТС. У молитві прозвучало прохання про мудрість розпізнавати знаки часу, не відвертати погляду від болю, несправедливості й воєнних страждань, чути людей, чиї голоси часто залишаються непочутими, і не дозволити страху визначати позицію Церкви.

Ректор УЄТС Іван Русин назвав цей день історичним. Він пригадав, що колись чув у школі, ніби віруючий не має майбутнього, — а сьогодні євангельські навчальні заклади відкривають спільну докторську програму. За його словами, це свідчить про великий шлях України до демократії та релігійної свободи. «Я радію, бо церква виходить за межі культової споруди і відкриває для себе можливість відповідати на потреби нашого суспільства», — сказав він. Ректор подякував Тетяні Котляровій за особисту участь у визнанні богословської освіти, колегам-партнерам і першим аспірантам програми.

Ректор Одеської богословської семінарії Олександр Гейченко нагадав, що програма є частиною ширшого проєкту — Східноєвропейської докторської школи. Він висловив надію, що її плодами стануть не лише публікації, а й ідеї, які підуть далі — у церкви та спеціалізовані організації.

Віце-ректор Східноєвропейського інституту теології Тарас Дятлик згадав визначення, яке колись прозвучало в УЄТС: стратегування — це «мріяти з Богом». Дорога до програми, за його словами, тривала понад десять років і пролягала через громадську раду при МОН, робочі групи зі стандартів і ліцензування. Він подякував усім, хто розділяв з ними цю мрію, — колегам, представникам міністерства та міжнародним партнерам, зокрема MESA Global і Langham Partnership. Окремо він подякував Сергієві Саннікову, назвавши його одним із ключових «патріархів».

Гарантка програми «Публічне богослов’я» Мілена Міленіна наголосила, що програма стартує на п’ятому році повномасштабної війни, коли виснаження дедалі частіше говорить мовою мовчання. «Люди мовчать не тому, що їм нічого сказати, а тому, що вага того, що вони мають нести, стає дедалі нестерпнішою. І саме на цьому тлі ми починаємо програму, яка говорить — не замість тих, хто мовчить, і не голосніше за них, а поруч із ними», — сказала вона. Публічне богослов’я, за її словами, має шанс стати «риторикою життя всередині риторики смерті», яка не заперечує горя, але й не залишає людину з ним наодинці.

Цієї осені програма, єдина такого роду в Україні, прийняла перших аспірантів. Тематику їм не задавали наперед, однак усі дослідницькі пропозиції виросли з того, що автори проживають щодня — у громадах, у служінні, на фронті. Майор капеланської служби В’ячеслав Воровченко досліджуватиме кенотичне капеланство — самовіддане перебування поруч із тими, хто стоїть на межі життя і смерті. Ференц Мільо зі Львова виявив дослідницький інтерес до богослов’я гостинності як відповіді на самотність. Єпископ церков ЄХБ Одеської області Олександр Димов звернеться до вигорання служителів під час війни. Сергій Флюгрант писатиме про богослов’я єдності, спираючись на свою роботу над Першим посланням до коринтян.

Тетяна Котлярова, начальник відділу модернізації мережі закладів вищої освіти МОН, повідомила, що наразі десять богословських закладів вищої освіти вже мають ліцензії та успішно проходять акредитацію. Вона передала вітання від ліцензійного відділу міністерства, який відзначив УЄТС за точну відповідність заявленого і реального, та додала, що часто ставить семінарію за приклад іншим закладам. За її словами, такі програми піднімають авторитет духовної освіти й повертають довіру та інтерес суспільства.

Отець Кирило Говорун доєднався з Найробі (Кенія), де саме тривав міжнародний форум богословських закладів. Він розповів про нову програму учасникам форуму з усього світу, тож, за його словами, її інавгурація стала водночас міжнародною. Професор Паруш Парушев, який роками відвідував університети й коледжі в Херсоні, Одесі, Харкові та Києві, зізнався, що його завжди непокоїло: чому великий потенціал українських богословів мусить їхати по докторський ступінь за кордон. Бачити тепер докторську програму з євангельської теологічної освіти вдома, за його словами, — особлива привілея.ʼ

Олександр Філоненко, який викладатиме на програмі філософські дисципліни, зокрема публічну антропологію, навів цитату Ярослава Пелікана, з якою, за його словами, живе всю війну: найцінніший з усіх природних ресурсів, особливо коли всі вони під загрозою, — це критичний розум, а найважливіший з усіх продуктів національного виробництва — вишколений розум. Ключове питання для програми він назвав дуже простим і філософським: навіщо нам сьогодні бути разом. Лекції починаються вже завтра, додав він, а запуск програми — «майже диво. А може, і не майже».

Панельну дискусію «Публічне богослов’я: виклики та перспективи, напрями дослідження» модерував Федір Райчинець. Першим запитання отримав Сергій Санніков, який долучився онлайн: як формувати богословську спільноту? «Я не знаю, як формувати спільноту, — відповів він. — Я знаю, що її треба формувати, і для цього треба працювати». Спільноті, за його словами, потрібна велика мета — цілі слід ставити такі, що здаються недосяжними, — і духовна єдність, яка не зводиться до однієї організації й дозволяє бачити «трошки більше, ніж свою конференцію, свою деномінацію». А потім додав: «Я мріяв про це, але, треба сказати відверто, не був упевнений, що побачу на власні очі, що це відбудеться. Але це відбулося».

Ректор Східноєвропейського інституту теології Роман Соловій наголосив, що єдиної методології публічної теології не існує, проте є спільні орієнтири. У її основі — спільне благо, а не обстоювання конфесійних інтересів чи пошук преференцій у влади; діалогічна й міждисциплінарна природа; та визнання того, що церква має взаємодіяти не лише з державою, а й з громадянським суспільством. За його словами, головний виклик — чи зможуть богословські та церковні середовища вийти з конфесійної самоізоляції.

Окремо учасники говорили про небезпеки. Звучала думка, що програма сама створює безпечний простір для богословствування: коли богослов’я фактично зникло з державних університетів, естафету прийняли три євангельські інституції, відкриті й для наукових керівників інших конфесій. Валерій Секісов нагадав, що за радянських часів бути публічним означало бути під загрозою, і цей спадок досі тяжіє; що публічний простір не нейтральний; і що церква, прагнучи бути публічною, не повинна втратити себе й стати інструментом чужих намірів, бо її завдання — «говорити не гучніше, а змістовніше». Отець Кирило Говорун, за його словами, переконаний, що УЄТС має всі передумови стати провідним закладом, який розвиватиме українську публічну теологію, і саме тому застеріг від двох ризиків: заспокоїтися через швидкий розвиток і захопитися профетичністю на шкоду академічній роботі та критичному аналізу.

Жваву дискусію викликало питання Анатолія Денисенка, старшого наукового співробітника УЄТС: де межі публічного? Теми, що прозвучали, на його думку, радше стосуються пастирського служіння, тоді як публічна теологія — це «місток», яким богослов’я виходить із кабінету на вулицю, в суспільство, культуру й мистецтво та береться за бідність, екологічну кризу, штучний інтелект. Що саме ми називаємо публічною теологією? У відповідь пролунали дві позиції. Завідувач кафедри богослов’я УЄТС Павло Шевчук закликав не звужувати фокус аспірантів: межа між публічною та політичною теологією частково умовна, а питання публічної доброчесності, протидії корупції та відбудови нині надзвичайно актуальні. Роман Соловій обстоював строгість дефініцій. Інакше, застеріг він, ми станемо схожими на хлопчика, який стріляв із лука й завжди влучав у десятку, бо малював мішень довкола стріли, що вже встромилася. Він запропонував узагальнююче визначення: публічна теологія виходить із Біблії та традиції своєї церкви, народжується з потреби осмислити конкретний досвід — кризи, бідність, екологічну катастрофу, корупцію, війну, — розвивається в діалозі з іншими дискурсами, звернена до церкви й ширших публік і аргументує так, щоб її доводи були зрозумілі в церкві й поза нею. Модератор запропонував присвятити цій темі окрему зустріч.

Завершив дискусію В’ячеслав Горшков, головний спеціаліст відділу співпраці з релігійними спільнотами ДЕСС. Він назвав публічне богослов’я «рятувальним колом» для релігійних спільнот: накопичений досвід традицій часто схожий на красиву скриню, у яку ніхто не зазирає, і саме відповіді на виклики суспільства змушують спільноти актуалізувати свій скарб і не стати «етнографічним заповідником».

Модератор засвідчив, що розмова завершилася саме тоді, коли почали народжуватися найцікавіші питання, і це найкраще свідчить про потребу в ній.

Круглий стіл показав, що публічне богослов’я в Україні народжується не як готова відповідь, а як спільне питання: як Церкві чути те, чим живе і що болить суспільству, і як говорити з ним змістовно. Саме з цього питання починається нова програма.